читання

ЧИТА́ННЯ, я, с.

1. Дія за знач. чита́ти.

Князь сидить біля неї на фотелі з якоюсь не зовсім розрізаною книжкою в руках, але не читає: і князь, і Софія забули про те читання,— вони розмовляють (Л. Укр., III, 1952, 507);

Сусана вмостилася з ногами на канапі і вся поринула в читання книжки Очерета (Коч., II, 1956, 425);

Виходить батюшка і читає проповідь… Й те читання видається їй жалібним, таким дивно жалібним (Коцюб., І, 1955, 88);

Режисер дивився на екран телевізора, з якого до нього посміхався поет Свербиніс. Він зараз виступав по телебаченню з читанням своїх віршів (Мокр., Сто.., 1961, 113);

Дуже поширене серед закарпатських аматорів мистецтва художнє читання (Нар. тв. та етн., 5, 1966, 68);

// Уміння читати, сприймати надруковане (як навчальний предмет).

Майбутній композитор, крім курсу гармонії, ..вивчає: сольфеджіо, аналіз музичних форм, органіку, інструментовку, читання партитури (Мист., 1, 1969, 11);

— Ви будете читання й письма вчити (Збан., Таємниця.., 1971, 88).

Голосне́ чита́ння див. голосни́й;

Літерату́рне чи́тання див. літерату́рний;

Стата́рне чи́тання див. стата́рний.

2. Те, що читають, читаний текст.

3. мн. Цикл доповідей, лекцій, виступів читців, присвячений якому-небудь колу питань.

Ленінські читання стали для народних музеїв одним з основних заходів виховної роботи (Ком. Укр., 3, 1970, 73);

Перші республіканські читання внесли чимало нового у вивчення творчості І. П. Котляревського (Вітч., 11, 1962, 219).