чорніти

ЧОРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.

1. Ставати, робитися чорним або чорнішим (у 1-3, 8 знач.).

Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Шевч., II, 1963, 37);

Сонце геть високо піднімається; грає на весну-красну.. Сніг м’якшає, лід дірчавіє, чорніє (Мирний, І, 1949, 323);

З голови і цілого тіла [Асуара] піднялась пара, голі частини стали синіти, потім чорніти (Ірчан, II, 1958, 105);

Марусяк гриз травинку і чорнів від чорних дум (Хотк., II, 1966, 203).

2. тільки 3 ос. Виділятися чорним кольором, виднітися (про що-небудь чорне, темне).

Дерево сумно чорніло на білому снігу (Н.-Лев., II, 1956, 76);

Ой в степу могила з вітром говорила: Повій, вітре, ти на мене, щоб я не чорніла; Щоб я не чорніла, щоб я не марніла, Щоб на мені трава росла та ще й зеленіла (Укр. поети-романтики.., 1968, 135);

Біля одного з сараїв чорніла купа дерев’яного вугілля (Гончар, III, 1959, 92);

Внизу під нами чорніє море (Ю. Янов., II, 1958, 26).