чувати

ЧУВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, розм.

1. перев. мин. ч. Чути, слухати не раз одне й те саме чи подібне що-небудь.

— Знаю, знаю, знаю, знаю! Чувала тисячу разів! (Л. Укр., III, 1952, 701);

Він чував у Відні всякі концерти і всяку музику (Фр., III, 1950, 87);

Поволі далеко й глухо стало чувати неначе стогін глухий. Ні, не зірниці,— надходила гроза (Головко, II, 1957, 226);

Про Байду секретар райкому останнім часом чував чимало гарного (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 119).

2. Те саме, що чу́ти 1, 3.

Ой кувала зозуленька, тепер не чувати, Полетіла в гай зелений нічку ночувати (Коломийки, 1969, 49);

Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати (Л. Укр., І, 1951, 29);

Гримить Дніпро, шумить Сула, Озвались голосом Карпати, І клич подільського села В Путивлі сивому чувати (Рильський, II, 1960, 194);

Виліз батько з хатини Дочку виглядати… І не чувать дитини,— Що за вража мати! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 178);

— Що ж ти, Славочку, навіть не цікавий довідатись, що чувати дома? (Март., Тв., 1954, 457);

— Що там чувати, розказуйте!.. (Коцюб., II, 1955, 166);

— Що нового, Лесю, чувати в селі? — Та нічого такого. Пан Стадницький знову позивається з лісовиками (Стельмах, І, 1962, 272).

ЧУВА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., заст. Не спати; пильнувати.

В садочку вітоньки гне буря, хиляє.. При тобі ж тут ненька чуває, Спокійно засни (У. Кравч., Вибр., 1958, 207);

На сцені який час тихо, всі сплять.. [Голос Кассандри (з храму):] Чувай, стороже! (Л. Укр., II, 1951, 323).