чудь

ЧУДЬ, і, ж., збірн. Давньоруська назва естів, а також неслов’янських племен, що жили на землях Новгорода Великого, на сході від Онезького озера по річці Онезі і Північній Двіні.

На північний схід від литовців і слов’ян жили: чудь (ести), меря, мордва, черемиси (марі) та ін. (Іст. СРСР, І, 1956, 36);

Ярослав із дружиною ходив на чудь (Загреб., Диво, 1968, 217).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. чудь — ЧУДЬ, і, ж., збірн. Давньоруська назва естів, а також неслов'янських племен, що жили на землях Новгорода Великого, на сході від Онезького озера по річці Онезі та Північній Двіні. Словник української мови у 20 томах
  2. чудь — чудь іменник жіночого роду давньоруська назва естів та деяких інших племен іст., збірн. Орфографічний словник української мови
  3. чудь — -і, ж., збірн. Давньоруська назва естів, а також неслов'янських племен, що жили на землях Новгорода Великого, на схід від Онезького озера по річках Онезі та Північній Двіні. Великий тлумачний словник сучасної мови