шалено

ШАЛЕ́НО. Присл. до шале́ний 1-6.

На порожньому майдані Зосталася чорна Мумма І поводар — він шалено Кинув шапкою об землю (Л. Укр., IV, 1954, 138);

— Неси, кажу,— раптом звіріє Павло, і очі його шалено округлюються (Тют., Вир, 1964, 369);

Вітер осені шалено жовтий лист жене увись (Сос., Солов. далі, 1957, 116);

На ганку загупали чиїсь швидкі кроки, потім шалено задзвонив дзвоник (Стельмах, І, 1962, 448);

Ворог шалено оборонявся в набережному районі (Гончар, III, 1959, 284);

Ви літом шалено на нас наступали, Зимою… тікали від нас… (Сос., II, 1958, 295);

В повітря прорвалися прудкі "мессершмітти". Низько пролітаючи над землею, вони шалено строчили з кулеметів (Ле, Право.., 1957, 123);.

..скрізь на світі буржуазія боролася за свободу і завоювала її головним чином руками робітників з тим, щоб потім шалено боротися проти соціалізму (Ленін, 10, 1970, 267);

Якось на початку літа його собака раптом кинувся в жито і став шалено гавкати (Веч. Київ, 20.XI 1968, 4);

Пригнувшись на плотах, шалено гребла піхота (Гончар, III, 1959, 352);

Шия й потилиця рідко болить і ніколи не болить дуже, як раніш було, голова не тріщить так шалено (Л. Укр., V, 1956, 339);

В неї шалено закохався аспірант Березін, її товариш по роботі (Грим., Подробиці.., 1956, 15);

— Бачиш,— сказала Жукова,— ти продовжуєш шалено заздрити Марійці (Донч., V, 1957, 488);

Назустріч їм шалено мчала, мов вихор, інша машина, тягнучи за собою хвіст сірого пилу (Гур., Друзі.., 1959, 98);

Шалено мчить затиснута прямовисними скелями пінява ріка (Фіз. геогр., 5, 1956, 113);

В циганському таборі — тривога. Хто скаче так шалено до їхнього табору? (Тют., Вир, 1964, 69);

Думка.. працювала шалено швидко, страшно і чітко (Мушк., День.., 1967, 126);

Часом, не знати чого, у нього починало шалено битись серце, йому здавалося, що він щось забув взяти з собою в дорогу, щось дуже дороге покинув у Києві (Скл., Святослав, 1959, 175);

Ти дав мені, о краю мій, життя, Міцне, як віти на столітнім кедрі, І хоч не раз шалено, без пуття Твої дари я розсипав прещедрі, Та вдячності ніколи, ні на мить Не міг я і в безумстві загубить (Рильський, II, 1960, 277).