швендяти

ШВЕ́НДЯТИ, яю, яєш, недок., розм. Ходити туди-сюди (перев. без певної мети, без потреби); тинятися.

[Кобзар:] Тепер народ той швендяє і сюди і туди, як бджоли, що згубили матку. Одні з-за Дніпра біжать, другі за Дніпро тікають — і не розбереш нічого (Мирний, V, 1955, 81);

— Не швендяй під ногами! Забирайся (Мик., Повісті.., 1956, 70);

// Бродити, блукати де-небудь.

Він був козаком у Потоцького, а там помандрував у черкаські ліси до Залізняка; ходив з Гонтою виручать Умань, довго був січовиком і по Волощині швендяв (Стор., І, 1957, 152);

Наймички.. страшили малого Аркадія, що ввечері серед прочан з’являються цигани з величезними міхами і забирають дітей, які швендяють без батьків (Вільде, Сестри.., 1958, 45);

// Бувати де-небудь з певною метою.

Дід Грицай.. одбився од роботи.. та все швендяв з старою по весіллях, по хрестинах та похоронах (Н.-Лев., IV, 1956, 193);

// Повільно рухатися; іти, ходити, не поспішаючи.

Яків по хазяйству швендяє, — не через те, щоб йому хотілося робити, а треба комусь і за ним дивитись (Мирний, IV, 1955, 53);

— Я гадаю, Варваро Павлівно, вже можна варити картоплю, ну, скільки вони ще можуть швендяти? Десять хвилин, не більше! Ну, безсовісні, отак запізнитись! (Собко, Справа.., 1959, 30);

// до кого. Приходити до кого-небудь.

[Xрапко:] Хіба ти не бачиш, що вони [люди] щодня швендяють до мене, пороги оббивають? (Мирний, V, 1955, 122);

// до чого. Іти кудись, прямувати, рухатися в певному напрямку.

Шатнувся [Еней] миттю сам із хати, Своїх троянців позбирати; Зібравши, дав такий приказ: "Як можна швидше укладайтесь, Зо всіми клунками збирайтесь, До моря швендяйте якраз!" (Котл., І, 1952, 81).