1. Словник української мови в 11 томах

шляхтич

ШЛЯ́ХТИЧ, а, ч. Особа, що належить до шляхти.

Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, А дам [Міцкевич] зростав в обстановці, що її в якійсь мірі можна назвати патріархальною та ідилічною (Рильський, X, 1962, 48);

Юзеф Крапивницький, хоч і зубожілий, але родовитий шляхтич, не міг не помітити зухвальства батрака (Чорн., Визвол. земля, 1959, 26);

— Але ж вина наймита зовсім не схожі,— сказав я.— Бо я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть. Ми шляхтичі з батьків, з дідів (Н.-Лев., VII, 1966, 263);

*У порівн. Маруся їла як ніколи. Все їй здавалося надзвичайно смачним, опришки так гречно припрошували, мов які шляхтичі (Хотк., II, 1966, 145).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шляхтич — Пан, маґнат, вельможа, дворянин, аристократ. Словник синонімів Караванського
  2. шляхтич — ШЛЯ́ХТИЧ, а, ч. Особа, що належить до шляхти. Син убогого шляхтича, новогрудського адвоката, і дочки економа, доброї господині, щирої католички, люблячої матері, Адам [Міцкевич] зростав в обстановці... Словник української мови у 20 томах
  3. шляхтич — шля́хтич іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  4. шляхтич — -а, ч. Особа, що належить до шляхти. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. шляхтич — ДВОРЯНИ́Н (особа, що належить до дворянства), ШЛЯ́ХТИЧ, ШЛЯХТЯ́НИН рідше. Смерть не розбирає чина, а бере селянина і дворянина (прислів'я); — Я, бачите, не з міщан. Я дворянин, шляхтич, як нас тут звуть (І. Словник синонімів української мови
  6. шляхтич — Шля́хтич, -ча, -чеві, -чем, -чу! -тичі, -чів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. шляхтич — Шляхтич, -ча м. Дворянинъ. Ном. № 858, 880. Було тут три шляхтичі; два пило — платило, а третій пив — зброю лишив. Чуб. V. 64. Словник української мови Грінченка