шматувати

ШМАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка.

1. Розривати що-небудь на шматки (у 1-3 знач.).

Йому хотілося кинутися до дверей — шматувати ланцюги, трощити двері (Досв., Гюлле, 1961, 37);

Тільки й роботи було в нього, що роздратовано шматувати папір… (Шовк., Інженери, 1956, 274);

Із заходу насувають темно-сині хмари, їх шматують вітри (Кол., На фронті.., 1959, 13);

// Роздирати чиєсь тіло на шматки (про хижих тварин).

А над ним вже кружляє та в’ється Птаства хижого чорная зграя; Рвуть, хапають, їдять та шматують При паже́рнім та лютім ячанні (Л. Укр., І, 1951, 68);

Десь високо хижий птах шматує здобич (Тулуб, В степу.., 1964, 121);

Двоє шулік шматували з обох йому боків печінку (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 206);

*Образно. Хижими круками нападали на Україну, шматуючи її живе тіло і знищуючи багатовікову культуру, польські магнати і шляхта, турецькі султани і кримські хани, угорські і шведські феодали (Ком. Укр., 5, 1967, 62);

// перен., розм. Жорстоко, нещадно бити кого-небудь.-

Запороти нагаями! — Двоє гайдамаків почали шматувати старого нагаями (Довж., І, 1958, 133);

Троє Щербин, як можуть, безжалісно гамселять і шматують Юрка, а він, відкручуючись, відбивається від них блискавичними ударами кулаків (Стельмах, Хліб.., 1959, 557);

// Рвати на шматки, робити дірявим (перев. одяг, тканину і т. ін.).

Старий побіг. Він натикався на паркани, падав, шматував свою благеньку сорочку об колючі чагарі (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 128);

Худющі надвірні свині несамовито шматують чиюсь пошивку з зерном (Стельмах, І, 1962, 112);

// перен., розм. Ділити на частини.

Аби ж то пощастило йому мати хоч половину дідизни. А то через рік-два доведеться її шматувати аж на чотири паї (Стельмах, І, 1962, 95);

// Різати, ділячи на шматки.

Кілька колгоспниць шматували ножами великі паляниці (Ле, В снопі.., 1960, 185);

// Руйнувати, розтрощувати, розривати на частини (перев. про вибухи, кулі і т. ін.).

Жахливі вибухи шматують землю (Гончар, II, 1959, 178);

З глухим виттям разючі міни Уперто шматували ліс (Шер., Генерал Орленко, 1948, 23);

Кулі били в труп клячі, шматували її шию і спину, трощили кістки (Загреб., Шепіт, 1966, 130);

*Образно. Розкотисті вибухи важких снарядів шматували вологе, густе повітря (Автом., В. Кошик, 1954,16);

// перен. Завдавати великих втрат, поразки (перев. в бою).

Бригада рішуче контратакувала гітлерівців, шматувала їхню передову рухливу групу і загальмувала "бліцовський" наступ ворога (Ле, Опов. та нариси, 1950, 396);

Гарматні ядра шматували тісні ряди скупченого на валах козацтва (Кач., II, 1958, 487);

// Рвати, тріпати, шарпати когось, щось (про вітер, шторм і т. ін.).

А вітер ганяє, а вітер гасає — шматує, ламає те бідне, обшарпане дерево (Вас., II, 1959, 275);

Вітер сердито шматував убогу одіж, наскрізь пронизував тіло (Головко, І, 1957, 122);

Вітер, завладавши прапорами, шматував їх над головами людей і силкувався зірвати з голів чигиринців високі смушкові шапки (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 16);

Скільки разів "дя" Гриша бачив це море?! Скільки разів воно його шматувало разом із його яликом "Константином"?! (Вишня, І, 1956, 190);

// Розтинати простір яскравим спалахом, світлом (про блискавку, промінь і т. ін.).

Блискавиці шматували чорне небо, розколюючи важкі, темні олов’яні хмари, що повзли з заходу із-за океану (Цюпа, Назустріч.., 1958, 32);

// перен., рідко. Робити уривчастим (розмову, думки тощо).

Граничне збентеження ще більше шматувало бистру мову (Ільч., Ко-зацьк. роду.., 1958, 351).

2. перен., розм. Завдавати фізичних мук.

Раз у раз нападав кашель, що шматував усе тіло (Шовк., Інженери, 1956, 470);

// Завдавати душевних страждань.

Іноді запитання шматували його (Довж., І, 1958, 380).

∆ Шматува́ти се́рце (ду́шу, гру́ди) — те саме, що Кра́яти се́рце (ду́шу) ( див. кра́яти).

[Гарасим (спершу хиляється, коли ж кобзар придав жалю в голос, зриває з себе шапку і кида об землю):] Рви ж моє серце, шматуй мою душу! (Мирний, V, 1955, 78);

На душу навалилися два безкінечні роки розпачу і безнадійного чекання, і кожна хвилина, з якої складались вони, шматувала серце (Голов., Тополя.., 1965, 8);

— Не вмирайте, діду! — скрикнув зненацька Юрко, ніби ножем шматуючи переповнені болем серця (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 261).