шпурляти
ШПУРЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., що, ким, чим і без додатка. Різко, з силою кидати.
— Шпурляй на його груддя! — гукав Івась на Грицька, що стояв з грудкою у руках.. — Шпурляй! Чого ти дивишся? Він шпурляв на нас? (Мирний, IV, 1955, 97);
Так дригнув ногою [Сагайда], що напівстягнутий старий його кірзовий чобіт відлетів за кільканадцять метрів.— Куди ви шпурляєте? — несподівано почувся знизу Маковеїв голос..— Хіба ви не бачите, що це я йду? (Гончар, III, 1959, 332);
// Те саме, що виверга́ти.
Смола кипить, як турецька кава. Вогні під нею палахкотять і шпурляють іскри на боки (Ю. Янов., II, 1958, 128);
*Образно. А по дорозі на село котився гул. Вітер сердито кидався, шматував його й клаптя шпурляв у темряву (Головко, І, 1957, 68);
// безос.
З огню почало викидать цілі снопи й шпурляло їх угору (Н.-Лев., II, 1956, 197);
// Відкидати, викидати що-небудь звідкись.
Шпурляла [Соломія] з скрині то свої сап’янці, то усяку одежину, доки знайшла на самому дні своє червоне намисто (Н.-Лев., VI, 1966, 391);
Одсуваю комоду, виймаю хустя, шпурляю книжки., подушку (Коцюб., І, 1955, 266);
// Ставити, класти що-небудь недбало, як попало.
Коли втомлювався [Уралов], зовсім виснажений, шпурляв акордеон у куток (Гончар, Тронка, 1963, 303);
// перен. Недбало поводитися з чим-небудь.
Він доведе, що в науці, як і в житті, є принципи, яких не можна то підносити вгору, то шпурляти під ноги (Жур., Звич. турботи, 1960, 13);
// Те саме, що шпурля́тися.
Розсердилася [Петренчиха], розгнівалася, біга по хаті, кочергами та хватками шпурляє (Л. Янов., І, 1959, 86);
Настя сама не знала, на кого напастись. Шпурляла все в хаті, стукала, далі сіла й почала причитувать (Вас., І, 1959, 288);
Він розкидав усі речі, шпурляв чемодани, висував шухляди (Смолич, II, 1958, 29);
*Образно. Весно, ти мучиш мене!.. Хмари вовнисті, немов ті клубочки, шпурляєш по небі (Фр., XIII, 1954, 304);
Грім гримить, шпурля перунами, кличе спраглий край (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 277).
∆ Шпурля́ти гру́дкою (грудки́, камінці́, камінця́ми і т. ін..) в чий горо́д — те саме, що Ки́дати камінці́ (каміне́ць) у горо́д ( див. каміне́ць).
Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця й почала ходити по світлиці (Н.-Лев., III, 1956, 177);
Шпурля́ти гро́ші (грі́шми, гроши́ма) — нерозсудливо витрачати гроші.
Примх, іграшок і розкошей З-за кордону не везли [люди]; Не шпурляли дурно грошей,— Та в кого вони й були? (Щог., Поезії, 1958, 369).
Значення в інших словниках
- шпурляти — ШПУРЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що, ким, чим і без дод. Різко, із силою кидати. – Шпурляй на його [нього] груддя! – гукав Івась на Грицька, що стояв з грудкою у руках .. – Шпурляй! Чого ти дивишся? Він шпурляв на нас?... Словник української мови у 20 томах
- шпурляти — шпурля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- шпурляти — -яю, -яєш, недок., перех., що, ким, чим і без додатка. Різко, з силою кидати. || Те саме, що вивергати. || безос. || Відкидати, викидати що-небудь звідкись. || Ставити, класти що-небудь недбало, абияк. || перен. Недбало поводитися з чим-небудь. || Те саме, що шпурлятися. Великий тлумачний словник сучасної мови
- шпурляти — ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь!... Фразеологічний словник української мови
- шпурляти — КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм. Словник синонімів української мови
- шпурляти — Шпурля́ти, -ля́ю, -ля́єш, -ля́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- шпурляти — Шпурля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. шпурити, -рю, -риш, гл. Бросать, швырять, бросить, швырнуть. Драг. 231. Кацап почав грудками шпурляти. Св. Л. 193. Та й шпурив острий палаш. Федьк. 1. 85. Словник української мови Грінченка