1. Фразеологічний словник української мови

шпурляти

ки́дати (шпурля́ти, жбурля́ти і т. ін.) / ки́нути (шпурну́ти, жбурну́ти і т. ін.) камінці́ (камінця́, гру́дкою і т. ін.) в горо́д кого, чий. Зачіпати кого-небудь словами, розмовами, натякаючи на щось. — Оце жінка. Вогонь! — підморгували, пересміювались у гурті, не зле кидаючи камінці у город чоловіка (Я. Баш); Олеся догадалась, що Онися шпурляла грудкою просто таки в їх город, схопилась з стільця і почала ходити по світлиці (І. Нечуй-Левицький); — Це він (Сохацький) жбурнув камінця в мій город! — сміючись, пояснила його дружина (Л. Дмитерко). ка́мінь ки́нуто в огоро́д. Він добре втямив, що камінь кинуто в його огород, одначе стерпів і вдержав гнів (І. Нечуй-Левицький).

Джерело: Фразеологічний словник української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. шпурляти — ШПУРЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., що, ким, чим і без дод. Різко, із силою кидати. – Шпурляй на його [нього] груддя! – гукав Івась на Грицька, що стояв з грудкою у руках .. – Шпурляй! Чого ти дивишся? Він шпурляв на нас?... Словник української мови у 20 томах
  2. шпурляти — шпурля́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. шпурляти — -яю, -яєш, недок., перех., що, ким, чим і без додатка. Різко, з силою кидати. || Те саме, що вивергати. || безос. || Відкидати, викидати що-небудь звідкись. || Ставити, класти що-небудь недбало, абияк. || перен. Недбало поводитися з чим-небудь. || Те саме, що шпурлятися. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. шпурляти — КИ́НУТИ кого, що (помахом руки, рук змусити летіти, падати або змусити летіти з метою влучити в когось, щось і т. ін.), МЕТНУ́ТИ, ШПУРНУ́ТИ розм., ЖБУРНУ́ТИ розм., ЖБУ́РИТИ розм., ШВИРГНУ́ТИ розм., ШВИРГОНУ́ТИ підсил. розм., ШВА́РКНУТИ розм. Словник синонімів української мови
  5. шпурляти — Шпурля́ти, -ля́ю, -ля́єш, -ля́є Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. шпурляти — ШПУРЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., перех., що, ким, чим і без додатка. Різко, з силою кидати. — Шпурляй на його груддя! — гукав Івась на Грицька, що стояв з грудкою у руках.. — Шпурляй! Чого ти дивишся? Він шпурляв на нас?... Словник української мови в 11 томах
  7. шпурляти — Шпурля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. шпурити, -рю, -риш, гл. Бросать, швырять, бросить, швырнуть. Драг. 231. Кацап почав грудками шпурляти. Св. Л. 193. Та й шпурив острий палаш. Федьк. 1. 85. Словник української мови Грінченка