шурхати

ШУ́РХАТИ, аю, аєш, недок.

1. Видавати, утворювати легкий шум ( див. шум¹1); шарудіти.

Море шипіло піною на береговому піску і шурхало мільйонами дрібних камінчиків (Трубл., І, 1955, 155);

Під чобітьми на широких — від стіни до стіни —— сходах шурхав вичовганий камінь (Перв., Опов.., 1970, 119);

Проти базару слобідський парк. Там сьогодні, як ніколи, людно. Цокають сокири, джеркотять пилки, глухо шурхають у вправних руках гладенькі рубанки (Шиян, Баланда, 1957, 217);

// Шелестіти (про траву, листя і т. ін.).

А листя все кружляє і спада, 1 стелиться, і шурхає, мов знає. Що жар його надовго пригасає (Перв., І, 1958, 503);

// Те саме, що чо́вгати 1.

Гостробородий двірник, шурхаючи по камінню мітлою, здіймав хмари куряви (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, 1952, 286).

2. Швидко рухатися у різних напрямках, куди-небудь; шмигати.

Маруся, ніжачися та щулячися, як кітка, випивала запашний трунок і знов шурхала під ковдру (Хотк., II, 1966, 10);

Тоня нишпорить оком все далі по грядці, маленькі, смагляві, в якихось роздряпинках руки її так і шурхають між стеблами та суцвіттями (Гончар, Тронка, 1963, 168);

// Швидко падати куди-небудь;

// Провалюватися в щось сипуче, рідке (перев. ногами, руками).

Вийшов за школу — світа [світу] не видно, сліпить очі, рве за поли, з ніг валяє. Шурхаю по коліна в наметах, спотикаюся, падаю, грузну по пояс (Вас., II, 1959, 315);

А з часом дорога зовсім пропала, бо вже ноженята шурхали, глибоко провалюючись у сніг (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 259).

3. Те саме, що штрика́ти 1.

В коридорі проти грубки сидів колишній солдат з їжачком на сивій голові і шурхав кочергою в дрова (Панч, На калин. мості, 1965, 165).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

шурхати

Значення в інших словниках