щебетати

ЩЕБЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, недок.

1. Видавати щебет (у 1 знач.).

Там на горі на високій щебетала сойка (Коломийки, 1969, 52);

В густім зеленім березовім гаю над Дністром весело щебетали пташки (Фр., VIII, 1952, 307);

Жайворонки, як не перервуться, щебечуть (Мирний, IV, 1955, 308);

Табунець щигликів, щебечучи, жваво пролетів над нами (Коп., Як вони.., 1948, 91);

Привітно щебетали синиці (Дмит., Розлука, 1957, 287);

*Образно. Добре нашому Струмкові Щебетати По діброві, А ще краще — В чистім полі, У широкому Роздоллі (Стельмах, V, 1963, 309);

Усадовив [цирульник] поета на табуретку, і над його вухами довго цвірінькали й щебетали гострі ножиці, знімаючи з шиї та голови буйно відросле волосся й двомісячну бороду (Тулуб, В степу.., 1964, 28).

2. перен. Говорити, розмовляти швидко, жваво (перев. про жінок і дітей).

Попрали дівчата сорочки, зложили на віз, зеленою пахучою травою прикрили, посідали й поїхали додому, свіжі да веселі; щебечуть як ластівки (П. Куліш, Вибр., 1969, 252);

Малі діти грілися на весняному сонці й голосно щебетали (Н.-Лев., II, 1956, 29);

Вся осяяна дитячим щастям, жива, рухлива, Ялу щебетала про садок, музику і ритмічні танки (Досв., Вибр., 1959, 268);

// Ласкаво промовляти, проказувати що-небудь, запобігаючи перед кимсь.

— Як ваше здоров’я?Як вам цю ніч спалося? які квітки снились? — почав щебетати веселий панич (Н.-Лев., III, 1956,57);

— Ой, та й довго не показувався. Чи загордився, чи дорогу до нас забув?— щебетала біля нього Лариса (Баш, Надія, 1960, 131).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

щебетати

Значення в інших словниках