щогла

ЩО́ГЛА, и, ж.

1. Високий стовп, вертикальна або похила конструкція на судні, признач, для встановлення вітрил, підняття прапора, влаштування спостережних пунктів і т. ін.

Геть далеко в морі кораблі видніють, Бачу здалеченька, Як виразно щогли тонкії чорніють Проти місяченька (Л. Укр., І, 1951, 66);

Вдалині, на обрії, з’явилась щогла з білим вітрилом (Трубл., Мандр., 1938, 140);

Вихор аж стрепенувся, побачивши на щоглі флагмана зеленкуватий вогник (Кучер, Чорноморці, 1948, 45);

Помалу пішов угору червоний прапор на щоглу (Корн., I, 1955, 44);

*У порівн. Простягся Турн, як щогла, долі, Качається од гіркой болі [гіркого болю] (Котл., І, 1952, 294);

«Скільки йому? Мабуть, уже за сорок,— думав Вакуленко, дивлячись на командира. — А міцний, як щогла» (Ткач, Моряки, 1948, 55);

О тиха пристане робочого стола, Де ще на якорях дрімають вірні рими, Де мислі щоглами підносяться стрункими, Струмують образи, як понадводна мла! (Рильський, II, 1960, 18).

2. Висотна споруда (стовп, тичка, металева або залізобетонна конструкція і т. ін.), що має різне технічне призначення (для підвішування ліній електропередач або сигналізації, установлення радіоантен тощо).

Батько вказав на новий будинок з високою щоглою: — Наш радіовузол, синку! (Донч., VI, 1957, 255);

Вечірнє сонце освітило київські гори, відбилося іскристим багаттям у тисячах вікон, запалило золоті бані Софії і, здавалося, ще вище підняло ажурну телевізійну щоглу, на якій уже загорілися червоні вогники (Жур., Вечір.., 1958, 382);

На сигнальній щоглі висіла велика куля — знак літної погоди (Ільч., Звич. хлопець, 1947, 99).

3. розм. Жердина, тичка.

Ще недавно по три корчми Стояло на милі І щоглами одзначались Високі могили (П. Куліш, Вибр., 1969, 349);

З широкого двору, обнесеного високою лісою з острішком, через котру з високої щогли дивиться на вулицю чималий дзвоник, несеться нестямний гук, крик, біганина (Мирний, IV, 1955, 107);

Становили шинки по долинах, зводили щогли по високих могилах (Сл. Гр.).