ярий

Я́РИЙ¹, а, е.

1. Який дає урожай в рік посіву, однорічний (про сільськогосподарські культури).

Забув Федір, що.. на полі яра пшениця його корявих рук дожидає (Мирний, IV, 1955, 225);

Горох.. є одним з кращих попередників для озимих та ярих зернових і технічних культур (Зерн. боб. культ., 1956, 10);

// у знач. ім. я́рі, я́рих, мн. Те саме, що ярина́ 1.

Щоб добре вродили і ярі, треба вчасно підняти зяб, внести добрива, заздалегідь закріпити площі під технічні культури за ланками (Хлібороб Укр., 8, 1967, 2);

На горбах озимина померзла, і сівба ярих теж велась всліпу. «Як не впадуть дощі — пропаде зерно»,— журився Оксен (Тют., Вир, 1964, 73);

// Який народжується, виводиться весною; молодий.

За ним [Б. Хмельницьким] козаки йдуть, Яко ярая пчола, гудуть (Укр.. думи.., 1955, 120).

2. Уживається як складова частина деяких ботанічних та зоологічних назв, термінів.

Ярий ріпак — медоносна рослина (Ол. та ефір. культ., 1956, 168);

Яра блекота — це польовий бур’ян (Бур’яни.., 1957, 32);

Яра муха.

Я́РИЙ², а, е. Те саме, що яскра́вий 1, 2.

Швидко ціла купа ломаччя розгорілася ярим огнем (Фр., IV, 1950, 116);

Коли під’їжджали [Юлія і Базрич] до Харкова, у вікна вагона бризнув ярий багрянець — сходило сонце (Дмит., Обпалені.., 1962, 89);

З-за обрію сонце поволі, Мов огненне коло, підводиться чисте і яре (Перв., II, 1958,54);

— Буду ждати-виглядати, Буду працювати, Буду хустку ярим шовком Тобі вишивати (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 122);

Щедрої осені на Терноградщині ярим золотом палають дрімучі ліси (Собко, Нам спокій.., 1959, 3);

// Яскраво-зелений.

«Ой, коли б ти, дівчинонько, Тоді заміж вийшла, Як при битій доріженьці Яра рута зійшла!» (Укр.. лір. пісні, 1958, 302);

Море.. переливалось то темною крицею, то ярим смарагдом (Л. Укр., III, 1952, 612);

— Я його [зернятко] посадила, і з нього за кілька літ виросла оця могутня яра верба (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 8);

// Світлий, білий, прозорий.

Ой зсучу я яру свічку та й пущу на річку (Чуб., V, 1874, 309);

Нас бджілка премудра навчила, Як світло здобути вночі, І з ярого воску зліпили Ми свічку, ми свічку собі (Коч., І, 1956, 441);

В сухий настій лісових трав і квітів вплітається вологий повів нещодавно внесених з льоху яблук і ярого меду (Стельмах, I, 1962, 238).

Я́РИЙ³, а, е.

1. Який виражає сильний гнів, злобу; лютий.

Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих; Скрізь ярим оком окидає, Енея з військом уздріває І репетує до своїх (Котл., І, 1952, 254);

// Сповнений гніву, обурення.

Ярий туре, Всеволоде славний! На бороні [на сторожі] міцно ти стоїш, стріли сиплеш на ворожі лави, об шоломи шаблею гримиш (Забіла, У.. світ, 1960, 165);

Далекі відблиски заграв Тривожать душі благородні; Бійців тривожать, що в огнях Не знали страху та зневіри,— Поцілувавши рідний стяг, В бої несли мечі, і ліри, І яру мсту несли в душі (Нагн., На полі битви, 1974, 98);

// Палкий, пристрасний.

А князь наче бог війни! Куди ступить — стеле трупи,— Половчанок то сини,— А у сво́їх в тяжкій хвилі, Сам незломний, повний сили, Ярим словом серце гріє (Фр., XIII, 1954, 369).

2. Надмірний у своєму вияві.

Андрія Івановича.. розбирав ярий сміх (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 137);

// Дуже сильний (про явища природи).

Немигаючими очима дивлюся в кипучу піняву води, вслухаюся в яре шипіння струмка (Збан., Доля, 1961, 6);

Ще ярими дощами весна не сипне, а жайворонок виманює господаря з плугом (Стельмах, II, 1962, 325).