1. Словник української мови в 11 томах

ячмінь

ЯЧМІ́НЬ¹, меню, ч.

1. Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості.

Там бачиш широкі лани, вузькі з високими межами ниви, які аж ясніють золотавою пшеничкою і ячменем, срібним колоссям жита та повійним гнучким вівсом (Кобр., Вибр., 1954, 83);

Ячмені почали половіти, немов сивина старості злегка торкнула буйну рослинність землі (Коцюб., І, 1955, 245);

Соловейко щебече, кажуть, поки ячмінь почне колос викидати (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 338);

Сіє [колгосп] жито, озиму й яру пшеницю, ячмінь, овес, просо, цукрові буряки, соняшники… (Вишня, І, 1956, 364).

2. Зерно цієї рослини.

Якось в нас солі не стало на страву, От і запріг я кобилу лукаву; Четверть ячменю насипав на віз, Сам примостився й у город повіз (Щог., Поезії, 1958, 124);

Я часто й спав у насінні,— в житі, в просі, в ячмені й горосі на печі (Довж., І, 1958, 281).

ЯЧМІ́НЬ², меня́, ч., мед. Гнійне гостре запалення волосяного мішечка вії і сальної залози краю повіки.

Всі його знали в школі: завжди в нього як не ячмінь на оці, то чиряк на шиї (Вас., II, 1959, 148).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ячмінь — I [йачм’ін'] -мен'у, ор. -менеим, мн. -меин'і, -меин'іў (злак) II [йачм’ін'] -меин'а, ор. -меинем, мн. -меин'і, -меин'іў (хвороба) Орфоепічний словник української мови
  2. ячмінь — ЯЧМІ́НЬ¹, меню, ч. 1. Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості. Словник української мови у 20 томах
  3. ячмінь — ячмі́нь 1 іменник чоловічого роду злак ячмі́нь 2 іменник чоловічого роду хвороба Орфографічний словник української мови
  4. ячмінь — Кинь ячмінь в болото, вбере тебе в золото. Ячмінь каже: „Сій мене в болото — буду золото”. Якщо посадиш ячмінь у вологу весняну землю, то матимеш добрий врожай. Приповідки або українсько-народня філософія
  5. ячмінь — I -меню, ч. 1》 Злакова рослина, зерна якої використовують для виготовлення круп, борошна, на корм худобі, а також як сировину для пивоварної промисловості. 2》 Зерно цієї рослини. II -меня, ч., мед. Гнійне гостре запалення волосяного мішечка вії та сальної залози краю повіки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. ячмінь — Одно- або багаторічна трав'яниста рослина родини злакових, зернова культура; в Україні поширено 7 видів (культурний я. посівний); зерно поживне (містить бл. Універсальний словник-енциклопедія
  7. ячмінь — Ячмі́нь, -ме́ню, -ме́неві, -ме́нем, в -ме́ні; ячме́ні, -нів і ячмені́, -ні́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. ячмінь — Ячмінь, -меню м. 1) Ячмень, Hordeum vulgare. ЗЮЗО. І. 125. — го́лий. Hordeum nudum. ЗЮЗО. І. 125. Звеліла мені мати ячменю жати. Чуб. III. 250. мн. ячмені, ячмена. Ячмень на корню. Торік ячмена добрі були. Камен. Словник української мови Грінченка