єдино

ЄДИ́НО.

1. Присл. до єди́ний 1.

Центральна рада не визнавала Ради Народних Комісарів — єдино законного уряду Росії (Іст. УРСР, II, 1957, 67);

Ми проповідуємо пролетарську революцію — ту єдино вірну справу, заради якої десятки зійшли на ешафот, сотні й тисячі сидять по тюрмах (Ленін, 24, 1950, 376).

2. у знач. част. Уживається в знач. обмежувально-видільних слів: тільки, лише, виключно.

Франко зрозумів, що єдино в революційній боротьбі народ може знищити ненависні пута соціальної і національної неволі (Козл., Відродження.., 1950, 29).