імла
ІМЛА́, и, жін. Повітря, густо насичене водяною парою; туман.
Степи й лиман криються фіолетовою імлою (Нечуй-Левицький, III, 1956, 306);
Не шуми про минуле, тополе, за вікном у ранковій імлі (Володимир Сосюра, I, 1957, 220);
*Образно. — Як же воно може так бути? — зачудовано питають строкарі, поринаючи в імлу солодких надій (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 205);
// Повітря, насичене дрібними пилинками, димом і т. ін.
В корчмі було душно і висіла імла (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 20).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- імла — Мла, туман, морок, мряка, г. паморока, (у спеку) д. юга; пор. МАРИВО. Словник синонімів Караванського
- імла — див. марево; темрява Словник синонімів Вусика
- імла — [імла] -ли, д. і м. -л'і Орфоепічний словник української мови
- імла — імла́ іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
- імла — -и, ж. Повітря, густо насичене водяною парою; туман. || Повітря, насичене дрібними пилинками, димом і т. ін. Великий тлумачний словник сучасної мови
- імла — МЛА (ІМЛА́) (прозорі випари, рух яких ледве помітний; легкий туман, який огортає що-небудь), МА́РЕВО, ЮГА́, СЕРПА́НОК, КУРИ́ЩЕ розм. Тяжко було йти по грязюці, в холодній млі, несучи клунки (М. Словник синонімів української мови
- імла — Імла́, -ли́ = мла, мли; по приголосному імла́: тут імла́, але вели́ка мла Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- імла — Імла, -ли́ ж. = мла. Ой імла, імла по полю лягла. Мет. 193. Шо на нашій сестрі на русій косі білая імла пала. Мил. 158. Словник української мови Грінченка