імла

МЛА (ІМЛА́) (прозорі випари, рух яких ледве помітний; легкий туман, який огортає що-небудь), МА́РЕВО, ЮГА́, СЕРПА́НОК, КУРИ́ЩЕ розм. Тяжко було йти по грязюці, в холодній млі, несучи клунки (М. Грушевський); З копички дівчині видно, як сонце накинуло сітку марева на Синяву (М. Стельмах); Понад озером закурилася легенька синяста юга (Дніпрова Чайка); Східний край неба вже побілів і пойнявся рожевим серпанком (М. Старицький); А там знизу, з лук Пслових, білим курищем здіймається туман (Панас Мирний).

ТЕ́МРЯВА (відсутність світла, освітлення), ПІ́ТЬМА́, ТЕМНОТА́, МО́РОК, ТЬМА, ТІНЬ, ЧОРНОТА́, ТЕ́МІНЬ розм., ПО́ТЕМКИ мн., розм., ПО́ТЕМОК розм., ПО́МЕРКИ мн., розм., ПО́МЕРК розм., ТІ́НЯВА розм., СУТЕ́МРЯВА заст.; МЛА (ІМЛА́) (неосвітлений простір). Непроглядна темрява огортає нас з усіх боків (Л. Дмитерко); Вона хотіла подивитись, як зникатиме постать Жака в чорній пітьмі підземелля (Ю. Смолич); В темноті Нічний Дніпро зітхав крізь сон старечий (М. Рильський); Коли б вона хоч могла бачити його рану, його обличчя, їй, здається, не так би важко було. А то ця пітьма, цей чорний, клятий морок (М. Коцюбинський); Небо непомітно темніло разом із дощем, поки сірість не перейшла в тьму (Г. Хоткевич); Зразу померкло, тінь прикрила усе (Панас Мирний); Крижано-холодний місяць висів, як приклеєний, на сизуватій чорноті неба (В. Собко); Капітан стояв на верхньому містку близько будки керманича і видивлював очі в густу темінь, що насувала звідусіль (Мирослав Ірчан); В тиші потемків байдуже тринькав цвіркун (П. Козланюк); (Олекса:) Надворі такий потемок, що хіба вгледиш... (Л. Смілянський); Нічні померки розлилися кругом (Панас Мирний); Уже напливла сутемрява, коли Едіс Хеко в'їхав у долину ріки (М. Рудь); Скільки тут, на землі, У нічній темній млі, ..Плаче юних сердець (М. Рильський).

ТУМА́Н (скупчення найдрібніших крапель води або кристаликів льоду), МЛА (ІМЛА́), МРЯ́КА, МРЯКОВИНА розм., МРИЧ діал., НЕҐУ́РА діал.; ОПА́Р, ПОВОЛО́КА, ПА́МОРОКА діал. (легенькі випари). Густий туман над озером повис (Б. Грінченко); Долини були заповнені млою (І. Франко); Не шуми про минуле, тополе, за вікном у ранковій імлі (В. Сосюра); Надворі вже був день, але крізь густу мряку годі було на кілька кроків людей пізнати (Лесь Мартович); Посіріле, лахмате від мряковини небо навалилося на землю (Ірина Вільде); Як її побачить (Василь) — дивиться на неї, мов крізь непрозору мрич (А. Крушельницький); Часто неґура заставала вівці у полонині (М. Коцюбинський); З вогкої землі йшов легенький опар і ніби прозорою імлою оповивав гори й пригорки (І. Нечуй-Левицький); Повиті прозорою поволокою, синіли вдалині високі гори (Я. Качура); Густими клубами піднеслася із дна яру паморока і окрила все сивою скатертю (І. Франко).