1. Словник української мови в 11 томах

істота

ІСТО́ТА, и, жін. Живий організм; людина, тварина.

Мої очі.. ані на хвилину не відривалися від тої загадкової істоти (Іван Франко, II, 1950, 95);

Ні доріжки, ні найменшого сліду присутності хоч якої живої істоти (Гнат Хоткевич, II, 1966, 272);

На такому раціоні жодна істота не виживе (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 97);

// у сполуч. зі сл. вся, ціла та присв. займ. Сукупність усіх фізичних і душевних сил та властивостей людини.

До серця б’є гаряча хвиля; дика, непереможна згага життя.. сповняє усю його істоту… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 367);

Дивне діло тая філологія! ніколи ніяка наука не могла заволодіти цілою моєю істотою так сильно, як вона (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 592);

Дух руйнування був противний його істоті (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 391);

// з означ. Людина, тварина як носій якоїсь властивості, якості тощо.

— Може, його на добре й учено, та, мабуть, панську істоту не переробиш! (Марко Вовчок, I, 1955, 66);

Жінка робила враження затурканої, забитої істоти, що, мабуть, на другий день після весілля вже була віддана під владу свого чоловіка (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 181).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. істота — (жива) сотворіння, створіння, жм. творіння, р. дихання, о. душа й тіло; (- людину) жива душа; П. характер, норов <н. панська істота>. Словник синонімів Караванського
  2. істота — істо́та іменник жіночого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. істота — -и, ж. Живий організм, людина, тварина. || у сполуч. зі сл. вся, ціла та присв. займ. Сукупність усіх фізичних і душевних сил та властивостей людини. || з означ. Людина, тварина як носій якоїсь властивості, якості тощо. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. істота — усіма́ фі́брами душі́ (се́рця, істо́ти і т. ін.). 1. Надзвичайно, дуже пристрасно. Була це та сама правда, яку вона передчувала, а водночас боролася проти неї всіма фібрами душі (Ірина Вільде); — А святий для нас хліб... Фразеологічний словник української мови
  5. істота — ІСТО́ТА (живий організм, людина, тварина), ПОДО́БА діал.; СТВОРІ́ННЯ, ТВОРІ́ННЯ розм. (перев. про людину). Ні доріжки, ні найменшого сліду присутності хоч якої живої істоти (Г. Хоткевич); Ті дива й подоби, що світ заповнили,.. Словник синонімів української мови
  6. істота — Істо́та, -ти; істо́ти, істо́т Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. істота — Істота, -ти ж. Существо. К. Іов. 54, 73. Зроду-віку не чули, щоб кого обмовила, чи осудила; така вже люб'яча істота була. МВ. І. 2) Натура. Панську 'стоту не переробиш. МВ. І. 99. Словник української мови Грінченка