їдець
ЇДЕ́ЦЬ, їдця, чол.
1. Той, хто їсть.
Це було кафе «вищого» світу.. Морозиво найкращого гатунку.. на блискучих тацях у зручних руках кельнерів носилося над головами їдців (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 393);
// перев. з означ., розм. Той, хто любить добре поїсти.
— А мені небагато треба поживку: їдець з мене кат зна який (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 286);
Дорош переказав, що він буде старатися, але що з нього поганий їдець (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 156).
2. Особа як одиниця при розподілі, при витрачанні харчових продуктів.
Ми хуторяни-діти У мріях без кінця, Ділили сад, і квіти, І поле на їдця (Андрій Малишко, Серце.., 1959, 159);
// Член сім’ї, що харчується разом з іншими її членами.
А їдців вистачало: окрім дітей, і сам батько, старий Мороз, років зо три до смерті не працював уже ніде, усе хворів (Андрій Головко, II, 1957, 440);
Вона, Марійка, почула своє дитя саме в той день, коли в селі знову заговорили про землю.. Тому і просьбою, і грозьбою благала і їла Івана, щоб він вписав у списки чотирьох їдців (Михайло Стельмах, II, 1962, 20).
Значення в інших словниках
- їдець — див. ЇДАК. Словник синонімів Караванського
- їдець — [йідец'] -д'ц'а, ор. -дцем, м. (на) -дцев'і/ -д'ц'у, мн. -д'ц'і, -д'ц'іў Орфоепічний словник української мови
- їдець — їде́ць іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- їдець — їдця, ч. 1》 Той, хто їсть. || перев. з означ., розм. Той, хто любить добре поїсти. 2》 Член сім'ї, що харчується разом з іншими її членами. Великий тлумачний словник сучасної мови
- їдець — ЇДЕ́ЦЬ (особа як одиниця при розподілі харчових продуктів), ЇДО́К розм.; РОТ розм. (член сім'ї, утриманець). Ми хуторяни — діти, У мріях без кінця, Ділили сад, і квіти, І поле, на їдця (А. Словник синонімів української мови
- їдець — Їде́ць, їдця́, їдце́ві, їдце́м; їдці́, їдці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- їдець — Їде́ць, -дця́ м. Ѣдокъ. Рудч. Ск. І. 2. Словник української мови Грінченка