базікати

БАЗІ́КАТИ розм. (багато, беззмістовно говорити; говорити, розмовляти про щось незначне, наістотне), РОЗБАЗІ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., РОЗПАТЯ́КУВАТИ підсил. зневажл., ПАСТАЛА́КАТИ зневажл., ПАЩЕКУВА́ТИ зневажл., ГАЛДИ́КАТИ зневажл., ШКАБАРЧА́ТИ зневажл., СЛЕБЕЗУВА́ТИ (СЛЕБІЗУВА́ТИ) розм., МАРНОСЛО́ВИТИ рідше, ГАЛА́КАТИ розм. рідше, ҐАЛАМА́ҐАТИ діал.; ТЕРЕВЕ́НИТИ зневажл., ЛЕПЕТА́ТИ розм., ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) розм. (говорити про щось незначне, несерйозне); БАЛЯНДРА́СИТИ розм., БАЛАГУ́РИТИ розм. рідше, ПЕРЕБЕНДЮВА́ТИ розм. рідше (пересипаючи мову жартами); ПРОСТОРІ́КУВАТИ (ПРОСТОРІ́КАТИ) розм., РОЗБАЛА́КУВАТИ розм., РОЗГЛАГО́ЛЬСТВУВАТИ розм. (багато, часто беззмістовно, але з претензією, пишномовно і т. ін.). Так вони й життя прожили вкупі — Мотря пащекувала, базікала за десятьох, а Ягор мовчав, як глухий (О. Копиленко); Він (сторож), поклавши хлудину на плече, миролюбно патякає в гурті школярів, що тепер цікаво обступили його колом (С. Васильченко); Марко теревенив і розпатякував цілу дорогу (Григорій Тютюнник); — Мені ще мати, коли я маленьким був, казала — не пасталакай багато, у людей вуха болітимуть (А. Хижняк); Довго гомоніли, галдикали, били та морочили голову (бурсаки), дошукуючись — де ж справді взялася на селі ця таємнича Оксана (С. Васильченко); — Дядьку Кузьмо, ви.. не застрельте мене отут у сараї, — настрашеним голосом просив Джмелик. — Щитай, що й пристрелю, коли будеш отак шкабарчати (Григорій Тютюнник); Параска рада, слебезує по всьому місту, який у неї син розумний (Панас Мирний); І тут не дозволяє (Богдан Михайлович), аби слова стерлися, зашмарували чи змазали суть. Не марнословив, говорив, що на мислі мав (В. Большак); Біля парників уже галакало жіноцтво, озброєне лопатами і граблями (М. Стельмах); — Ії мама тут! Он там стоїть із моїм чоловіком коло брами та й лопотить (О. Кобилянська); Ті (парубки) було зійдуться на вечорниці.. та як стануть баляндрасить, то й мертвий би розреготався... (О. Стороженко); Ернест усім тягарем свого тіла повісивсь на Начковім плечі і почав просторікувати без перерви (І. Франко). — Пор. верзти́, 2. говори́ти, 2. торохті́ти.

ВЕРЗТИ́ розм. (говорити, розповідати щось нерозумне, беззмістовне), ПЛЕСТИ́ розм., МОЛО́ТИ розм., ЛЯ́ПАТИ розм., ПЛЕСКА́ТИ розм., ВАРНЯ́КАТИ зневажл., ПАТЯ́КАТИ зневажл., ТОРО́ЧИТИ зневажл., ВЕРЗЯ́КАТИ зневажл., НЕСТИ́ розм. рідко. — Док.: зверзти́, сплести́, змоло́ти, ля́пнути. Циганку слуха (дівчина) приязно й охоче; А вона верзе дурницю (Я. Щоголів); Про тебе теревені плів Лясота (М. Зеров); Таке меле, що й купи не держиться (прислів'я); Він щоразу бачився з Ядвігою, говорив з нею,.. ляпав якісь дурниці (П. Загребельний); Довбня ляпнув таке, що Проценко тільки сплюнув (Панас Мирний); — Коли люди чогось не знають, Вони плещуть усякі дурниці (Ю. Смолич); — Засвітити б світло, так не можна, бо ще прилізе Стьопочка й почне варнякати про любов і оргвисновки (М. Стельмах); — Язик тобі повертається... отаке патякати? (Григорій Тютюнник); — Годі, братця, не знать що торочити, — образився він до товариства (Панас Мирний); Верзякати казна-що; Цибелла.. О всякій всячині несе (І. Котляревський). — Пор. 1. базі́кати.

ГОВОРИ́ТИ (передавати словами думки, почуття тощо, повідомляти про щось), КАЗА́ТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ВИМОВЛЯ́ТИ, БАЛА́КАТИ, МО́ВИТИ, МОВЛЯ́ТИ заст., ПОВІДА́ТИ заст., ПРОРІКА́ТИ поет., РЕКТИ́ заст., поет., БА́ЯТИ фольк., ДЕ́ЙКАТИ діал.; ВІЩА́ТИ заст., уроч. (щось значне, важливе); ГА́ВКАТИ вульг. (стосовно людини, яку зневажають); ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ (повільно, протяжно); ЦІДИ́ТИ розм., ВИЦІ́ДЖУВАТИ розм. (неохоче, недбало); ПРОЦІ́ДЖУВАТИ розм. (перев. із сл. крізь зуби — повільно); КАРБУВА́ТИ, ЧЕКА́НИТИ (перев. із сл. слово, речення тощо — чітко, роздільно); РУБА́ТИ розм. (різко); ГРИМІ́ТИ розм. (голосно, басом); ГАРЧА́ТИ зневажл. (сердито, невдоволено); ВИДА́ВЛЮВАТИ, ВИДУ́ШУВАТИ, ВИТИСКА́ТИ, ВИТИ́СКУВАТИ (перев. із сл. із себе — через силу, переборюючи якесь почуття тощо); ХРИПІ́ТИ (хрипким голосом); СКРИПІ́ТИ розм. (різким, неприємним голосом); СТОГНА́ТИ (жалібно, зі стогоном); ХЛИ́ПАТИ розм. (із схлипуванням); СИЧА́ТИ (з присвистом, а також здавленим від люті голосом); ШИПІ́ТИ розм. (вживаючи шиплячі звуки замість свистячих або притишеним, здавленим голосом). Я говорив так довго й щиро, що воєнком мені повірив, сказав, що буде з мене толк (В. Сосюра); Або розумне казать, або зовсім мовчать (прислів'я); — Бачите, як в житті заведено: що кому дошкуля, той про те й промовля (Григорій Тютюнник); — Я теж москвич, — тихо проказує капітан (А. Хижняк); — Марусю, біжи додому, біжи хутенько, рибочко! — вимовляє Михайло потихесечку (Марко Вовчок); — Чи правда, що ото балакають? (А. Головко); А третій не мовив нічого: Він мовити красно не міг (В. Самійленко); До часу глек, — мовляв один розумний лях, — До часу, голубе, нам глечик носить воду (П. Гулак-Артемовський); — Як же я верну зі школи без кожуха? — повідає хлопець (І. Франко);І надійшовши, дід прорік: "Ти змій і гор-дий чоловік..." (М. Драй-Хмара); І плаче, плаче Ярославна в Путивлі городі й рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Т. Шевченко); Що говорять, то й виговорять. — Що бають, то й вибають (М. Номис); Дейкають, що через них і нам життя не стало (П. Панч); (Печериця:) Балакайте! Он Христос, коли про братолюбіє віщав, скільки з того часу віків пройшло, а ми й досі того братолюбія шукаємо (Панас Мирний); — Ще й та обзивається! Мовчала б уже та не гавкала, — кричала Мотря до Мелашки (І. Нечуй-Левицький); — Я теж тут не гуляв, сину, — тяг він по-старечому (Ю. Збанацький); — Та я тут недавно. Приїхав трохи підробити, — цідив, як крапельки, слово по слову, ніби йому було важко говорити (Г. Коцюба); Маєвський не говорив, а зневажливо виціджував слова (Ю. Шовкопляс); — Припізнились, припізнились, пора, хлопці, в ліс, — занепокоєно проціджує (Гнат) крізь загущені вуса й бороду неквапні слова (М. Стельмах); — Що таке війна, я знаю. Мабуть, не гірш, ніж ти, — карбуючи кожне коротке речення, заговорила Галина (О. Копиленко); — Демонстрацію ліквідовано, сер, — сухо чеканить він (В. Собко); Насупленими очима нікуди мовби не дивився й рубав: — Ми телеграфували в ЦК спілки (І. Ле); — Негарчи. Справлю і собі, і тобі (чоботи) (М. Стельмах); — Ти тепер найстарший у громаді, — гримів Степан. — Що ти скажеш, так має бути (Лесь Мартович); А Масло повчає і повчає... Він лукаво підхихикує і хриплим голосом скрипить і скрипить (А. Хижняк); — Ви... ви... — хрипить пан Микола, — ви не гнівайтесь на мене (М. Коцюбинський); Степура важко видавлював з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (О. Гончар); — Я не знаю, про що ви говорите, Ольго Матвіївно, — нарешті видушує з себе Федір (Д. Ткач); Парубок.. ледь витискує з себе "добривечір" (М. Стельмах); — Орли сини мої, орли! — стогнав старий Чиж (О. Довженко); І стала (Венера) хлипать перед ним: "Чим пред тобою, милий тату, Син заслужив таку мій плату?.." (І. Котляревський); Мати.. сичить: — Я тебе питаю, де ти до цього часу сиділа? (Ірина Вільде); — Посватав! узяв добро! — шипіла вона з кривим усміхом (М. Коцюбинський). — Пор. 1. базі́кати, баси́ти, белькота́ти, 1. бо́вкнути, бурмота́ти, верзти́, 1. вимовля́ти, 1. повто́рювати, сказа́ти, 2. торохті́ти, шепеля́вити.

РОЗГОЛОСИ́ТИ (піддати розголосові, обнародувати щось), РОЗБО́ВКАТИ розм., РОЗЛЯ́ПАТИ розм., ВИ́ЛЯПАТИ розм., РОЗПЛЕСКА́ТИ розм., РОЗКЛЕПА́ТИ розм., РОЗТРІПА́ТИ розм., РОЗДЗВОНИ́ТИ розм., РОЗПАТЯ́КАТИ розм., РОЗМОЛО́ТИ розм., РОЗБАЗІ́КАТИ розм., РОЗТРУБИ́ТИ розм., РОЗБРЕХА́ТИ розм., ПРОЯЗИ́ЧИТИ заст. — Недок.: розголо́шувати, розбо́вкувати, розля́пувати, виля́пувати, розплі́скувати, розкле́пувати, розтрі́пувати, роздзво́нювати, дзвони́ти, розпатя́кувати, розме́лювати, базі́кати, розтру́блювати, розбрі́хувати. (Клан:) Не варто й починати. Все одно Не згодишся ти, Ройс, на авантюру, Тим часом — тайну я розголошу (І. Муратов); (Лукерка:) Так я й сподівалась, Що це ти розбовкав (М. Кропивницький); — Який я базікало? — образився Микита Дудка. — Аби ви не розляпали, а з мене хоч жили тягни, не скажу (П. Панч); І раптом, як грім серед ясного неба, оця проклята чутка, що її виляпав у машині п'яний Левко (В. Кучер); (Парвус:) І значить не випадком, а свідомо Руфін про нього Крусті розплескав! (Леся Українка); — Хіба ніхто не знає, який ти брехун? І не пізнав, а кажеш, а зараз розклепав усе перед нею (Панас Мирний); — Конспіратор! Виходить, роздзвонив уже навіть і тим, кому нічого й знати не треба (А. Головко); — Та ти з глузду з'їхав, чи що? Ворогові, старшині, про своє розпатякати (З. Тулуб); — Яків, це вже ти розмолов усім? (С. Васильченко); Боявся (князь), щоби лакеї не розтрубили перед княгинею історії про тоту паню, що була у них на чаю (І. Франко); (Гострохвостий:) Чи не бісові п'яні міщанки! Певно, вже котрась забігала сюди і все дочиста розбрехала (І. Нечуй-Левицький); Проязичили, що в його єсть така книжка (Словник Б. Грінченка).

РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм. (голосно); ЩЕБЕТА́ТИ розм. (перев. про жінок і дітей — швидко й жваво). — Док.: порозмовля́ти, поговори́ти, побала́кати, побесі́дувати, погу́то́рити, погомоні́ти. Довго вони ще розмовляли, довго прощались і плакали (П. Куліш); Вони ще довгенько говорили (О. Кундзич); Кайдаш встав і почав балакати з чумаком (І. Нечуй-Левицький); Вчителька пробувала бесідувати з ним наодинці (О. Гончар); По вечері вони з Андрієм довго гуторили (М. Олійник); Народ, що досі переговорювався, зразу замер-затих (Панас Мирний); Стоять вони на цвинтарі, гомонять... (Панас Мирний); До присмерку галакали і плювалися заробітчани біля економії (М. Стельмах); Ще веселіше почали тоді гомоніти. Леся щебетала, як ластівочка (П. Куліш). — Пор. базі́кати.

ТОРОХТІ́ТИ розм. (швидко, скоромовкою і перев. голосно говорити, розмовляти), ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТРІЩА́ТИ розм., ТРІСКОТАТИ (ТРІСКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТЕРКОТА́ТИ (ТЕРКОТІ́ТИ) розм., ЦОКОТА́ТИ (ЦОКОТІ́ТИ) розм., ТАРАБА́НИТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) розм., ДРІБОТА́ТИ (ДРІБОТІ́ТИ) розм., СИ́ПАТИ розм., СТРОЧИ́ТИ розм., СТРЕКОТА́ТИ (СТРЕКОТІ́ТИ) розм., СОКОТА́ТИ (СОКОТІТИ) розм., СКРЕКОТАТИ (СКРЕКОТІТИ) розм., СКРЕГОТАТИ (СКРЕГОТІ́ТИ) розм., СОКОРИ́ТИ розм.; ДЖЕРҐОТА́ТИ (ДЖЕРҐОТІ́ТИ) розм., ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ) розм., ШВАРҐОТА́ТИ (ШВАРҐОТІ́ТИ) розм., ШВАРКОТА́ТИ (ШВАРКОТІ́ТИ) розм., ЦВЕ́НЬКАТИ розм. (нерозбірливо); ПОРОЩА́ТИ розм., ПОРОЩИ́ТИ розм., (перев. сердито); ЩЕБЕТА́ТИ розм., ЦВІРІ́НЬКАТИ розм., ЦВІРІНЧА́ТИ розм. (перев. про жінок і дітей); ЛЯЩА́ТИ розм., ЛЯСКОТА́ТИ (ЛЯСКОТІ́ТИ) підсил. розм. (дуже голосно). — А Пріська вже не мовчала й торохтіла: — Вона не вперше це краде. Вона кілька разів у мене тягала. Тільки кинеш торбу з пирогами — так і потягне (Б. Грінченко); — І тіточко, і голубочко, пошийте мені щоякнайшвидше.. — Та не тріщи, сороко, бачиш, скілько роботи (Грицько Григоренко); — Що, бив би? Може, битимеш?! Малі руки... руки не виросли! — тріскотала вона, соваючись на місці (Панас Мирний); Горпина шепнула до неї: — Дай спокій, сестрице! Мама все мусять теркотати (І. Франко); Іноді присідала до неї Настя, вона цокотіла безупинку (С. Тудор); — Добра баба в хаті, як добра квочка: вона і дітей доглядить, і курчата добре висидить, і курчата добре вилупить, — тарабанила сваха, заплутуючись у думках (І. Нечуй-Левицький); (Людмила:) Тарахкотить... Тарахкотить... Ледве розтовмачила їй (З. Мороз); — Кажу тобі, — витратився й витрусився до останньої гривні, ні шага за душею нема, хоч в домовину лягай, — дріботів дід Грицай (І. Нечуй-Левицький); Маруся вертілась, сипала свої зауваження (Ірина Вільде); Бабуся вміє розповідати. Рукою підперла щоку, дивиться кудись у долину і строчить, і строчить... (Ю. Збанацький); Дівчата в білих свитках стрекочуть, як сороки-білобоки проти місяця (С. Васильченко); (Явдоха:) Вбігла Христя Ревенкова, Василина Шкаренкова і почали сокотати, мов ті сороки (М. Кропивницький); Тишу порушувало двоє: Вінцусиха, що скрекотіла, як сорока, то тут, то там, і п'яний Яшка Смолюк (І. Муратов); Панійки скреготять, як ті сороки (Панас Мирний); — Заспокойся, Прокошо, не гарячись, — сокорить біля нього Одарка (Григорій Тютюнник); Дівчатка і почали вбиратись.. Джерґочуть біля мене, а мені вже так жалко, що й словечка не скажу (Марко Вовчок); Солдати, з широкими багнетами на рушницях, оточували їх, щось сердито джерґотіли (П. Панч); Усе кудись поспішали (паничі) та поміж себе джеркотали й сміялись (Д. Мордовець); — Чи думаєте — медицина така складна річ? — джеркотіла без угаву Нонна (Ю. Збанацький); — Тут заїжджав до директора наш пан, та як почали шварґотіти, та як почали кричати та змагатись, та трохи не побились (І. Нечуй-Левицький); Що вони говорять, того ми не знаємо, бо по-німецьки шваркочуть (І. Франко); — Чуєш? — шепнув Шаров, — німці цвенькають (В. Минко); Увійшов (Нечипір) у цвинтар, аж дітвори, дітвори... видимо, невидимо! ..Щебечуть, як тії циганчата, та лящать, кричать, порощать (Г. Квітка-Основ'яненко); — Мовчать, прескверна пащекухо, — Юнона злобно порощить, — Фіндюрко, ящірко, брехухо! (І. Котляревський); Дві сусідки й дружина філософа щебетали про щось своє — інтимно хвилююче, парфумне (А. Крижанівський); Шмигали під руки з стиглою морквою малі татарчата й цвірінькали, мов горобці (М. Коцюбинський); Настуся вже он далеко побігла з дівчатками, і цвірінчать, як горобенята, на всю вулицю... (О. Копиленко); Десь уже на селі сухо і різко лящать голоси (Дніпрова Чайка); Коли гості вже порозходились і біля Луківни ляскотіла лише Крихточка та журно квоктала Килина Макарівна, примчала Лариса (Я. Баш). — Пор. 1. базі́кати.