безгучний

БЕЗЗВУ́ЧНИЙ (який не супроводжується звучанням, якого не чути), БЕЗГУ́ЧНИЙ рідше, НЕЧУ́ТНИЙ, БЕЗШУ́МНИЙ (який відбувається без шуму). Від беззвучного сміху беззубий рот йому розтягся аж до вух (П. Панч); Безгучною процесією пройшли вони поміж спустілими мурами (М. Коцюбинський); Десь у хвойній верховині завовтузилася білка і, збита її безшумним стрибком, суха шишечка довго летіла, постукуючи по галузках, на землю (О. Донченко). — Пор. 1. ти́хий.

БЕЗМО́ВНИЙ (який виявляється без слів, не супроводжується мовленням), МОВЧАЗНИ́Й, МОВЧАЗЛИ́ВИЙ, НІМИ́Й, НІМО́ТНИЙ, БЕЗГОЛО́СИЙ рідше, БЕЗГУ́ЧНИЙ рідше; БЕЗСЛОВЕ́СНИЙ, БЕЗСЛІ́ВНИЙ рідше (який не супроводжується мовленням). Прекрасно, що Сашко був тут! Безмовна підтримка відігнала всю сьогоднішню легкодухість (О. Копиленко); Кілька хвилин обоє в мовчазній недовірі оглядають один одного (Д. Бедзик); Не забуду благородний Гордий вид. Мовчазливую зневагу і одхід (А. Кримський); Обидва солдати замовкли і, дивлячись з німим запитанням один одному в обличчя, якийсь час зосереджено прислухалися (І. Багмут); Працівників у полі не чути. Одчайний безголосий сум обгорнув усе і кричить — просить робочих рук (Ю. Яновський); Обгорілі дерева з безгучним зойком здіймали вгору чорні гілки (С. Журахович); Всі, одначе, ждуть ще, що вирішить Килигей, ждуть, що ось-ось він подасть знак. Отой суворий безсловесний знак (О. Гончар); Зарічний дивився на пробуджену весною землю, як в обличчя друга, і вів з нею якусь безслівну розмову (М. Тарновський).