1. Словник української мови у 20 томах

безгучний

БЕЗГУ́ЧНИЙ, а, е.

Який не подає голосу, звуків, не робить шуму; беззвучний, безшумний.

Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього безгучним тихим морем напливає (Леся Українка);

Обгорілі дерева з безгучним зойком здіймали вгору мертві гілки (С. Журахович);

Тихий, майже безгучний плач дитини вражав більше, ніж істеричне ридання (із журн.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. безгучний — безгу́чний прикметник Орфографічний словник української мови
  2. безгучний — Тихий, безшелесний, безгомінний, беззвучний, безшумний. Словник синонімів Караванського
  3. безгучний — -а, -е. Який не подає голосу, звуків, не робить шуму; тихий, беззвучний, безшумний. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. безгучний — див. безголосий Словник синонімів Вусика
  5. безгучний — БЕЗЗВУ́ЧНИЙ (який не супроводжується звучанням, якого не чути), БЕЗГУ́ЧНИЙ рідше, НЕЧУ́ТНИЙ, БЕЗШУ́МНИЙ (який відбувається без шуму). Від беззвучного сміху беззубий рот йому розтягся аж до вух (П. Словник синонімів української мови
  6. безгучний — БЕЗГУ́ЧНИЙ, а, е. Який не подає голосу, звуків, не робить шуму; тихий, беззвучний, безшумний. Ген-ген чорніє ліс зубчастим муром, а туман на нього безгучним тихим морем напливає (Л. Укр., І, 1951, 234); Обгорілі дерева з безгучним зойком здіймали вгору мертві гілки (Жур., Вечір.., 1958, 279). Словник української мови в 11 томах