било

I. БИ́ЛО (підвішений брус металу, ударами об який подають сигнали, відбивають години доби), КЛЕПА́ЛО заст. Дівчина Роксана.. б'є у било на сполох (Ю. Яновський); Велів тривогу бить в клепало, Щоб військо к бою виступало (І. Котляревський).

БИ́ЛО (металевий стрижень у дзвонах, дзвінках), ЯЗИ́К, БО́ВКАЛО діал. Марко поторгав рукою дзвін, злегенька гойднув било, і мідь ..обізвалася низьким співучим голосом (М. Стельмах); Він навіть не закінчив (говорити) і, перехрестившись удруге, шарпнув ногою язик великого дзвона (І. Микитенко); Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки. Юнак підскочив до нього і зірвав ковпачок з металевого бовкала (О. Донченко).

ГІ́ЛКА (відросток, пагін дерева, куща й т. ін.), ГАЛУ́ЗКА, ГАЛУЗИ́НА, ВІ́ТА, ГА́ЛУЗЬ, ВІ́ТКА розм., ВІТЬ розм. рідше, БИ́ЛО діал.; ЛА́ПА (перев. хвойного дерева або пишна). Пташка з гілки ізлетіла й цвітом гілка затремтіла (П. Тичина); Спідні галузки смерек, тонкі і посохлі, звисали додолу, як руда борода (М. Коцюбинський); Денис схопив у руки галузину і розметав жевріючі головешки (Григорій Тютюнник); Земля холоне у пухкім снігу, І висне наморозь на вітах саду (М. Зеров); Коли на ведмедя мала галузь впаде, то бурчить, а як велика, то мовчить (прислів'я); Тихо-тихо в лісі, хіба тільки трісне суха вітка в нього під ногою (П. Куліш); Зрубане дерево упало та й забило вітями одному брату голову, а другому руку (О. Стороженко); Схилились дерева.. На їх розчепірених билах кора зашкарубла й покрили її лишаї (Л. Дмитерко); Кедрів вершини стрімкі витягають лапи мохнаті (М. Зеров). — Пор. 1. па́гін.

СТЕБЛО́ (основна частина трав'янистої рослини), СТЕБЛИ́НА (СТЕБЕЛИ́НА), БАДИЛИ́НА, БИ́ЛО діал.; ЦІ́ВКА розм. (трубчасте стебло); ЛОПУ́ЦЬОК розм. (молоде, соковите звичайно їстівне стебло). Квітка коливається на довгому стеблі (Н. Забіла); Микола глянув, — на одній стеблині вівса колосків більше за листя (С. Чорнобривець); То вона (кукурудза) любить простір. Як било від била далеко, то шульки розвиваються (А. Крушельницький).