блищатися

БЛИЩА́ТИ чим і без додатка (давати блиск, бути блискучим, відбиваючи світло), БЛИСТІ́ТИ рідко, БЛИЩА́ТИСЯ без додатка, рідко, СВІТИ́ТИСЯ підсил., СВІТИ́ТИ підсил., СЯ́ЯТИ підсил., СІЯ́ТИ підсил. заст., поет., ПРОМЕНІ́ТИ підсил., ПРОМЕНИ́ТИСЯ (ПРОМІНИ́ТИСЯ) підсил., ЗОРІ́ТИ підсил. поет., ЯСНІ́ТИ. До обіду корабель неначе вдруге народився: блищав вимитими бортами, сяяв палубою (Д. Ткач); Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи і метал блистів ще яскравіше (Ірина Вільде); Коні були вже вичищені, фаетон приготований, упряж блищалася, мов дзеркало (І. Франко); Тепер місячні ночі, на морі чудесно.. Саме тепер світиться море, особливо там, де темна вода (М. Коцюбинський); Роса світила і відбивала дорогим самоцвітним камінням (Панас Мирний); Не було ні срібла, ні золота, що тепер сіяє на Лаврі всюди; усе було тоді убогенько (П. Куліш); Раптом блиснули в мороці вікна соннії будинків, пробудились на хвилину та одразу і загасли, тільки відблиском тремтючим ледве-ледве променіють... (Дніпрова Чайка); Іскриться струмінь; в голубім сріблі Веселка крає, вістівниця миру, Гаптуючи ранкову тишу сіру, І на зеленім промениться склі (М. Рильський); Величезне око худобини раз по раз то згасало, то промінилося проти місяця, мов самоцвіт (М. Стельмах); Трилінійні рушниці в руках, і на кожній зоріє багнет... (В.Сосюра); Затока ясніє перед хлопцем, як довгасте блискуче люстро (О. Донченко). — Пор. 1. бли́скати, 1. світи́ти.