бряжчати

БРЯЖЧА́ТИ (про металеві, скляні і под. предмети — утворювати при ударах дзвінкі й сильні, різкі, але короткі звуки; викликати такі звуки, ударяючи по металевих і под. предметах або трусячи ними); БРЯ́ЗКАТИ, ВИБРЯ́ЗКУВАТИ підсил., БРЯЗКОТА́ТИ (БРЯЗКОТІ́ТИ) підсил. розм. (час від часу або уривчасто); БРИНЬЧА́ТИ розм. (про слабший звук); ДЗВЯ́КАТИ, ДЗО́РКАТИ зах. (про дзвінкіший, різкіший звук). У контору Григір ніколи не приходив із пустими кишенями; в них завжди щось бряжчало і подзенькувало: або гайки, знайдені десь на подвір'ї, або гвіздки, або якісь іржаві старі ключі (Григорій Тютюнник); Зло брехав у дворі вовкодав, борсався, бряжчав ланцюгом (Н. Рибак); За стіною, де була заводська їдальня, брязкали, миючи посуд, чулися різкі, стомлені голоси жінок... (Є. Гуцало); Грім гоготав на увесь світ, качались стіни хати, оселя лущала, і брязкотіли шибки у вікнах (Панас Мирний); Бриньчали металеві крила вітродвигуна, десь у лісі буксувала машина (В. Москалець); Глухо гупали десь молоти, дзвякало залізо, кричали люди (П. Колесник); — Зараз, зараз відчиню, — з полегкістю говорить учитель, дзвякає засовами (М. Стельмах); Пляшка дзоркала об синю порцію стільки разів, скільки Семениха частувала гостей (М. Черемшина). — Пор. 1. бря́знути, 1. деренча́ти, дзе́нькати.

БРЯ́ЗНУТИ (задзвеніти з брязкотом), БРЯ́КНУТИ, ДЗВЯ́КНУТИ, ДЗО́РКНУТИ зах. Проценко примітив, що двері причинилися не так, як причиняються за в'язнем, — не грюкнув засув, не брязнули ключі (Д. Бедзик); Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Л. Дмитерко); Хтось гейкає, замукав у темряві віл — мабуть, напувати вигнали. Лунко дзвякнуло — тешуть сокири (А. Головко). — Пор. бряжча́ти.

ДЗЕ́НЬКАТИ (видавати короткі дзвінкі звуки при ударах, струсі; викликати такі звуки ударами по склу, металу і т. ін.), ДЗВЯ́КАТИ, БРЕ́НЬКАТИ (БРИ́НЬКАТИ), ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ДЗЕНЬКОТІ́ТИ (ДЗЕНЬКОТА́ТИ) підсил., БРЕНЬКОТІ́ТИ (БРЕНЬКОТА́ТИ) підсил., ДЗЕЛЕНЬКОТІ́ТИ (ДЗЕЛЕНЬКОТА́ТИ) підсил., ДРЕ́НЬКАТИ розм., ДЗВЕ́НЬКАТИ розм., ДЗВЕНЬКОТІ́ТИ підсил. розм., ЦЕ́НЬКАТИ розм. — Док.: дзе́нькнути, дзвя́кнути, бре́нькнути (бри́нькнути), дзеле́нькнути, дре́нькнути, дзве́нькнути, це́нькнути. Дзенькають клепані коси (П. Воронько); Ніна.. відійшла до шафи, дзенькаючи посудом (С. Журахович); Над ким ті сурми плакали? Чого тарілки дзвякали? (П. Тичина); Раптом бренькає раз і другий струна (Ю. Яновський); Коротко й тривожно дзеленькнув дзвінок (А. Дімаров); Цап на цимбалах паличками І брязкотить, і дзенькотить (Л. Глібов); По левадах бренькотіли коси (І. Франко); Двері дрижали, а вікна дзеленькотіли, неначе від бурі (Лесь Мартович); Стара шастала по хаті, стогнала, дренькала якимись посудинами (І. Франко); Десь за стіною дзвенькнув дзвінок (С. Чорнобривець); Поміж жовті смуги ліхтарень і.. шиб дзвенькотять дзвіночки (Ірина Вільде); Тінь-тінь-тінь-тінь — ценькають ножички, блискає голка (І. Франко). — Пор. бряжча́ти.

ДЕРЕНЧА́ТИ (видавати або утворювати уривчасті, найчастіше дзвінкі звуки перев. при трясінні, тремтінні тощо), ДЕРЧА́ТИ (ДИРЧА́ТИ), ДЕРКОТА́ТИ (ДЕРКОТІ́ТИ) підсил., ДЕРЕНЬКОТА́ТИ (ДЕРЕНЬКОТІ́ТИ) підсил., ДРЕНЧА́ТИ розм., ДЖЕРГОТА́ТИ (ДЖЕРГОТІ́ТИ) розм., ДЖЕРКОТА́ТИ (ДЖЕРКОТІ́ТИ) розм., ДИ́РКАТИ діал. В ранковій тиші з боку колодязя деренчало залізне колесо дворамного насоса (М. Томчаній); Ці дурноверхі птиці (сороки) скрипіли, дирчали й стрекотіли з такою силою, що їх було чути аж з третьої дачі (В. Винниченко); Вибравшись на твердіше, він (мотоцикл) знову переможно деркоче, мчить вперед так, наче хоче злетіти в повітря (О. Гончар); Колеса деркотіли, аж ніби кричали (І. Нечуй-Левицький); Як розбитий горнець, то завше деренькоче (Словник Б. Грінченка); Панотець.. хріп, аж вікна дренчали (А. Свидницький); Тихенько, по-джмелиному, джерґотів дріт (В. Козаченко); Цокають сокири, джеркотять пилки (А. Шиян); По широкому степу на чвертках, на осьминах шархали коси, диркали серпи (А. Головко). — Пор. бряжча́ти, 1. дзвені́ти.