бряжчати

БРЯЖЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. Ударяючись, утворювати брязкіт, дзвінкі звуки (про металеві, скляні і т. ін. предмети).

Та ось бряжчать ключі, скриплять завіси. Стукочуть кроки – се сторожа входить (І. Франко);

Одвага наша – меч, политий кров'ю, Бряжчить у піхвах, ржа його взяла (Леся Українка);

* Образно. Часом розмова ставала гарячою, бурхливою, слова бряжчали, немов вози з залізом (М. Коцюбинський);

// чим. Викликати дзвінкі звуки, вдаряючи по металевих, скляних і т. ін. предметах або трусячи ними.

Перекупка, як жар, червонолиця, стала проти сонця, бряжчить коралями та вигукує: “Е, е! Коралі добрі!” (Марко Вовчок);

Бряжчала ключами й ходила, присвічуючи ліхтарем, .. ключниця княжа Ярина (С. Скляренко);

На річці хтось брав воду і бряжчав відрами (С. Чорнобривець);

// Від сильного звуку або удару дзвеніти, дзеленчати (про скло, вікно і т. ін.).

Били гармати, били... Вікна тривожно бряжчали... (В. Сосюра).

2. Звучати (про музичні інструменти, струни і т. ін.); бриніти.

Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Іван Ле).

3. Те саме, що бре́нькати 2.

Хто хоче – грає або співає. Кому хіть – бряжчить на арфі (Марко Вовчок).

◇ (1) Бряжчи́ть у кише́ні у кого – хто-небудь заможний, багатий, має гроші.

А селяни, хто вже й без свитини, Йдуть до Гершка смикнуть по чарчині, А у Гершка в кишені бряжчить (В. Самійленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me