1. Словник української мови в 11 томах

бряжчати

БРЯЖЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок.

1. Ударяючись, утворювати дзвенячі звуки (про металеві, скляні предмети).

Та ось бряжчать ключі, скриплять завіси. Стукочуть кроки — се сторожа входить (Фр., XI, 1952, 299);

Одвага наша — меч, политий кров’ю. Бряжчить у піхвах, ржа його взяла (Л. Укр., І, 1951, 114);

Били гармати, били… Вікна тривожно бряжчали… (Сос., І, 1957, 266);

Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Ле, Міжгір’я, 1953, 76);

*Образно. Часом розмова ставала гарячою, бурхливою, слова бряжчали, немов вози з залізом (Коцюб., II, 1955, 174);

// чим. Викликати дзвенячі звуки, вдаряючи по металевих і т. ін. предметах або трусячи ними.

Перекупка, як жар, червонолиця, стала проти сонця, бряжчить коралями та вигукує: "Е, е! Коралі добрі!" (Вовчок, І, 1955, 14);

Бряжчала ключами й ходила, присвічуючи ліхтарем, ..ключниця княжа Ярина (Скл., Святослав, 1959, 29);

На річці хтось брав воду і бряжчав відрами (Чорн., Потік… 1956, 54).

◊ Гро́ші (гро́шики, карбо́ванці) бряжча́ть (бряжча́ли) у кого — є гроші в кого-небудь.

Поки бряжчали ще тітчині карбованці, було й за холодну воду не візьметься (Коцюб., І, 1955, 305).

2. на чому, розм. Невміло або недбало грати на музичному інструменті.

Хто хоче — грає або співає. Кому хіть — бряжчить на арфі (Вовчок, Вибр., 1937, 320).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. бряжчати — (про звук металу, скла) брязкати, (часто) брязкотіти, (з неприємним відтінком) дзвякати, (при дрижанні) деренчати, деренькотіти, (з дзвінким звуком) дзвеніти, дзеленчати, дзеленькотіти, дзенькотіти. Словник синонімів Полюги
  2. бряжчати — бряжча́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  3. бряжчати — Брязкати, брязкотіти, (неприємно) ДЕРЕНЧАТИ; (на гарфу) бренькати. Словник синонімів Караванського
  4. бряжчати — [бр'ажчатие] -чу, -чиш, -чиемо, -чиете; нак. -чи, -ч'іт' Орфоепічний словник української мови
  5. бряжчати — -чу, -чиш, недок. 1》 Ударяючись, утворювати дзвенячі звуки (про металеві, скляні предмети). || чим. Викликати дзвенячі звуки, вдаряючи по металевих і т. ін. предметах або трусячи ними. 2》 на чому, розм. Невміло або недбало грати на музичному інструменті. Великий тлумачний словник сучасної мови
  6. бряжчати — БРЯЖЧА́ТИ, чу́, чи́ш, недок. 1. Ударяючись, утворювати брязкіт, дзвінкі звуки (про металеві, скляні і т. ін. предмети). Та ось бряжчать ключі, скриплять завіси. Стукочуть кроки – се сторожа входить (І. Словник української мови у 20 томах
  7. бряжчати — див. брязкати Словник синонімів Вусика
  8. бряжчати — бряжчи́ть у кише́ні у кого. Хто-небудь заможний, багатий, має багато грошей. А селяни, хто вже й без свитини, Йдуть до Гершка смикнуть по чарчині, А у Гершка в кишені бряжчить (В. Самійленко). карбо́ванці бряжча́ть у кого, чиї. Хто-небудь має гроші. Фразеологічний словник української мови
  9. бряжчати — БРЯЖЧА́ТИ (про металеві, скляні і под. предмети — утворювати при ударах дзвінкі й сильні, різкі, але короткі звуки; викликати такі звуки, ударяючи по металевих і под. предметах або трусячи ними); БРЯ́ЗКАТИ, ВИБРЯ́ЗКУВАТИ підсил. Словник синонімів української мови
  10. бряжчати — Бряжча́ти, бряжчу́, бряжчи́ш, -жча́ть; бря́зкати, -зкаю, -зкаєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  11. бряжчати — Бряжчати, -чу, -чиш гл. = брязчати. Словник української мови Грінченка