брязкотіти

БРЯЖЧА́ТИ (про металеві, скляні і под. предмети — утворювати при ударах дзвінкі й сильні, різкі, але короткі звуки; викликати такі звуки, ударяючи по металевих і под. предметах або трусячи ними); БРЯ́ЗКАТИ, ВИБРЯ́ЗКУВАТИ підсил., БРЯЗКОТА́ТИ (БРЯЗКОТІ́ТИ) підсил. розм. (час від часу або уривчасто); БРИНЬЧА́ТИ розм. (про слабший звук); ДЗВЯ́КАТИ, ДЗО́РКАТИ зах. (про дзвінкіший, різкіший звук). У контору Григір ніколи не приходив із пустими кишенями; в них завжди щось бряжчало і подзенькувало: або гайки, знайдені десь на подвір'ї, або гвіздки, або якісь іржаві старі ключі (Григорій Тютюнник); Зло брехав у дворі вовкодав, борсався, бряжчав ланцюгом (Н. Рибак); За стіною, де була заводська їдальня, брязкали, миючи посуд, чулися різкі, стомлені голоси жінок... (Є. Гуцало); Грім гоготав на увесь світ, качались стіни хати, оселя лущала, і брязкотіли шибки у вікнах (Панас Мирний); Бриньчали металеві крила вітродвигуна, десь у лісі буксувала машина (В. Москалець); Глухо гупали десь молоти, дзвякало залізо, кричали люди (П. Колесник); — Зараз, зараз відчиню, — з полегкістю говорить учитель, дзвякає засовами (М. Стельмах); Пляшка дзоркала об синю порцію стільки разів, скільки Семениха частувала гостей (М. Черемшина). — Пор. 1. бря́знути, 1. деренча́ти, дзе́нькати.