бубоніти

БУРМОТА́ТИ (БУРМОТІ́ТИ) (говорити тихо і невиразно, нерозбірливо), БУРКОТА́ТИ (БУРКОТІ́ТИ) розм., БУРЧА́ТИ розм., МИ́МРИТИ розм., ХАРАМА́РКАТИ (ХАМА́РКАТИ) розм. рідше; МУРМОТА́ТИ (МУРМОТІ́ТИ) розм., МУРКОТА́ТИ (МУРКОТІ́ТИ) розм., МУРЧА́ТИ розм. (приглушено й одноманітно); БУ́РКАТИ розм., МИ́РКАТИ розм., МУ́РКАТИ розм., МУГИ́КАТИ розм. (уривчасто, час від часу; БУБОНІ́ТИ (БУБНІ́ТИ) розм., БУБОТА́ТИ (БУБОТІ́ТИ) розм. рідше (глухо й одноманітно повторюючи що-небудь). — Док.: пробурмота́ти (пробурмоті́ти), пробуркота́ти (пробуркоті́ти), пробурча́ти, проми́мрити, прохарама́ркати (прохама́ркати), промурмота́ти (промурмоті́ти), промуркота́ти (промуркоті́ти), промурча́ти, бу́ркнути, ми́ркнути, му́ркнути, муги́кнути, пробубоні́ти (пробубні́ти), пробубота́ти (пробуботі́ти). Довбня сердитий ходив поза школярами й плювався, бурмочучи собі під ніс (Панас Мирний); Чоловічий голос щось буркотить та буркотить, а жіночий озветься словом та й пустить срібний сміх на дорогу (М. Стельмах); Гапка й собі бурчала щось під носом (І. Франко); — Дуже радий, дуже радий! — мимрив лисий, тискаючи руку Ясочці (С. Васильченко); — Читай уважно, з толком, а не скачи, як дяк твій харамаркає (Г.Косинка); — А ти той... бідовий. Їй-бо, це мені до душі. А то пришлють недоріку, зайде до сільради — не директор, а прохач. Хамаркає щось під носа (Ю. Збанацький); Наталя спросоння важко схлипує, перевертається на другий бік, щось мурмоче невиразне (Ю. Збанацький); Рахуючи, Клава муркотить щось собі під ніс (Я. Стецюк); — Говори, Тучинський, не мурчи. Нічого поглядати на мене (О. Досвітній); Мотя тільки іноді сердито буркала йому на відповідь якесь слово (В. Козаченко); Козаков, розглядаючи їх (документи), удавав, що цілком у них розуміється. — Так, так... Умгу, — суворо миркав він у документи (О. Гончар); — Дивлю́ся, витріщившись, на дошку та муркаю щось таке, чого і сам не тямлю (І. Рябокляч); Один ксьондз тихо бубонів молитви, вряди-годи ворушивсь і наводив на всіх ще більший спокій (І. Нечуй-Левицький); За дверима асистентської все бубніли два голоси, перебиваючи один одного (Ю. Смолич). — Пор. белькота́ти, 1. бурча́ти, 2. говори́ти.

СТУ́КАТИ (ударяючи по чому-небудь, утворювати короткі уривчасті звуки, стукіт), БИ́ТИ, СТУКОТА́ТИ підсил., СТУКОТІ́ТИ підсил., ГРЮ́КАТИ підсил., ЦЮ́КАТИ, ТУ́КАТИ розм., ТУТУ́КАТИ підсил. розм., ТЮ́КАТИ розм., КО́ВТАТИ діал.; ПОСТУ́КУВАТИ, ВИСТУ́КУВАТИ, ПРИСТУ́КУВАТИ (стукати розмірено або час від часу); ПРОСТУ́КУВАТИ (розміреним стуком перевіряти, досліджувати щось); БУБНИ́ТИ розм., БУБОНІ́ТИ розм. (дрібно); ТОРОХТІ́ТИ, КАЛАТА́ТИ, БАРАБА́НИТИ, ТАРАБА́НИТИ підсил. розм., ТОКОТА́ТИ (ТОКОТІ́ТИ) діал. (часто й гучно стукати); ГУ́ПАТИ, ГУПОТІ́ТИ підсил. розм., ГЕ́ПАТИ розм., БА́ХКАТИ розм., БА́ХАТИ рідше, БАБА́ХКАТИ розм., БАБА́ХАТИ рідше, ГА́ХКАТИ розм., ГАМСЕЛИ́ТИ фам., ТРА́ХКАТИ розм., ТРАХКОТІ́ТИ підсил. розм., ТАРА́ХКАТИ розм., ТАРАХКОТА́ТИ (ТАРАХКОТІ́ТИ) підсил. розм., ТОРО́ХКАТИ розм., ТОРОХКОТА́ТИ (ТОРОХКОТІ́ТИ) підсил. розм. (стукати з великою силою); СТУГОНІ́ТИ розм. (безперервно з великою силою); ЛОПОТА́ТИ (ЛОПОТІ́ТИ) (видаючи глухі звуки); ЦО́КАТИ (чимсь металевим). — Док.: посту́кати, сту́кнути, постукоті́ти, грю́кнути, цю́кнути, ту́кнути, тю́кнути, ви́стукати, пристукнути, просту́кати, гу́пнути, ге́пнути, ба́хнути, баба́хнути, га́хнути, тра́хнути, тара́хнути, торо́хнути, цокнути. Скільки раз намагався (єпископ) перервати ту мову і стукав патерицею об землю (Леся Українка); Бити в рейку, скликаючи на обід; — Чи ти швидко перестанеш стукотіти та бряжчати? (І. Нечуй-Левицький); — Ти пустопорожній фантазер! — рикнув Гризота, грюкаючи кулаком по столу (В. Речмедін); Дятли ще дужче тукать взялися (П. Тичина); Ремиґали корови, важко дихали та нечасто постукували ногами об короби чи ясла (Г. Епік); На рейках колеса вистукують дзвінко (І. Муратов); Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (П. Козланюк); Десь калатав у клепачку, скілько було сили, сторож (С. Васильченко); У шибки барабанив дощ (В. Гжицький); По токах гупають ціпи (О. Гончар); Молот гепає, сокира цюкає, а прядка хурчить (П. Панч); Об гарячі жерстяні дахи торохкали каштани, підплигували, як на жаровні, і падали на бруківку (Григорій Тютюнник); Стугонів, вицокував, мчав по рейках поїзд, гойдались вагони, заколисуючи бійців (І. Цюпа); Хвиля від хвилі лопотіли грубі дощові краплі в вікно (І. Франко). — Пор. 1. би́ти, 1. торохті́ти.