бурхати

БУШУВА́ТИ (про стихійні явища — діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИ рідше, БІСИ́ТИСЯ підсил., БІСНУВА́ТИСЯ підсил., ЛЮТУВА́ТИ підсил., ЛЮТУВА́ТИСЯ підсил. розм., ЛЮТИ́ТИСЯ підсил. розм., НАВІСНІ́ТИ підсил., СКАЖЕНІ́ТИ підсил., ШАЛЕНІ́ТИ підсил., ШАЛІ́ТИ підсил., САТАНІ́ТИ підсил. розм., БУ́ЙСТВУВАТИ підсил. рідко, БУРХОТА́ТИ (БУРХОТІ́ТИ) підсил. рідко, ЯРИ́ТИСЯ підсил. рідко, ЯРІ́ТИ підсил. рідко, ШПУВА́ТИ діал. А за вікном надворі бушує й казиться ніч — хуртовина (А. Головко); Далеко внизу, біля підніжжя скелі, бурхали розгнівані хвилі (О. Донченко); Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Я. Гримайло); А надворі бісилась метелиця (Є. Кравченко); І роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав це небо; поплавлені метали бризкали до хмар, ревли й біснувалися — так творилася Чорногора (Г. Хоткевич); Море лютує, стогне, сатаніє, зловтішно регоче (Д. Ткач); А нехай би море і як хвилювало і лютилося, ти пам'ятай, — вихрі в душі бувають іноді для нас тисячу раз тяжчі й грізніші, як море (О. Кобилянська); А хвиля бушувала й навісніла (В. Кучер); Голосніше шумів та скаженів Ненаситець по скелях, радіючи, здається, потонулими вчора жертвами і ждучи нових (Ю. Опільський); А степ не на жарт розгнівився, розбушувався, шаленіє та вибухає вихорами, ураганами без краю, без кінця! (Т. Масенко); Вітрів призначення — шаліти, рвати, Хилити в полі вікові дуби (Л. Первомайський); За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер, скавулив і бився (Г. Коцюба). — Пор. 1. вирува́ти.

ВАЛИ́ТИ (про дим, пару тощо — виходячи звідкись, рухатися в повітрі густою масою), ВАЛУВА́ТИ, БУ́ХАТИ, БУ́РХАТИ (сильно, з перервами). — Док.: повали́ти, бу́хнути, бу́рхнути. З височенної тонкої труби валив дим (О. Ільченко); Скрипіло під людськими кроками, і пара валувала з ротів, як із паровозних труб (Григорій Тютюнник); Бухає од коней пара (М. Коцюбинський).

ВІ́ЯТИ (про повітря — рухатися), ПОВІВА́ТИ, ДУ́ТИ, ПОДУВА́ТИ, ПОДИХА́ТИ, ПОДИ́ХУВАТИ, ДИ́ХАТИ, ПРОВІВА́ТИ, ПРОВІ́ЮВАТИ, ПРОДУВА́ТИ, ПРОДИМА́ТИ, ДМУ́ХАТИ, ЗАВІВА́ТИ, ЗАДУВА́ТИ, ЗАДИМА́ТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПОТЯГА́ТИ (ПОТЯ́ГУВАТИ), ВІ́ЯТИСЯ рідше, ТХНУ́ТИ рідше, ПРОДИХА́ТИ розм.; СТУДИ́ТИ (про холодний вітер); РВА́ТИ, БУРХА́ТИ, ШУГА́ТИ, ШИБА́ТИ розм. (сильно поривчасто). — Док.: війну́ти, повійну́ти, повіну́ти, пові́яти, поду́ти, ду́нути, поду́нути, подихну́ти, дихну́ти, прові́яти, проду́ти, дмухну́ти, заві́яти, заду́ти, потягну́ти, потягти́, рвону́ти, шугну́ти, шугону́ти, шибну́ти, шибону́ти. Вітер віє і стогне, квилить (Б. Грінченко); Легенький вітерець повівав, неначе подихував од заходу і шелестів листком (І. Нечуй-Левицький); Дме сильний, але теплий вітер (М. Коцюбинський); Падав дрібний сніжок, подував різкий вітер (А. Хижняк); Подув холодний вітер, почалися заморозки (Д. Бедзик); Теплий вітер дихав з-за Дніпра (М. Чабанівський); А там коло дверей так хороше: вітерок легенький провівав (Панас Мирний); Світило сонце, помалу продував запашний степовий вітрець (С. Васильченко); Сей-то вітер.. як дмухнув, так де і хмари подівалися (Г. Квітка-Основ'яненко); Холодний вітер тяг з півночі (Г. Коцюба); З Дніпра потягнув вітрець (Марко Вовчок); Хіба тобі (вітре) немає простору віятися попід небосклоном (Панас Мирний); На його притомлені нерви неначе тхнув свіжий, холодненький вітер (І. Нечуй-Левицький); Вітерець устиг обтрусити росу з віт, приємно продихав крізь дерева (І. Ле); Студив холодний морський вітер (І. Микитенко); Насилу на ґаночок вибралась (дівчина), так рвав вітер (А. Головко); Вітри в очеретах бурхали І Псьол стогнав і клекотав (Л. Боровиковський); Через кілька хвилин весела ватага рушила на гору. Без будь-яких перепон шугав тут вітер (А. Шиян).