бурхотати

БУШУВА́ТИ (про стихійні явища — діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИ рідше, БІСИ́ТИСЯ підсил., БІСНУВА́ТИСЯ підсил., ЛЮТУВА́ТИ підсил., ЛЮТУВА́ТИСЯ підсил. розм., ЛЮТИ́ТИСЯ підсил. розм., НАВІСНІ́ТИ підсил., СКАЖЕНІ́ТИ підсил., ШАЛЕНІ́ТИ підсил., ШАЛІ́ТИ підсил., САТАНІ́ТИ підсил. розм., БУ́ЙСТВУВАТИ підсил. рідко, БУРХОТА́ТИ (БУРХОТІ́ТИ) підсил. рідко, ЯРИ́ТИСЯ підсил. рідко, ЯРІ́ТИ підсил. рідко, ШПУВА́ТИ діал. А за вікном надворі бушує й казиться ніч — хуртовина (А. Головко); Далеко внизу, біля підніжжя скелі, бурхали розгнівані хвилі (О. Донченко); Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Я. Гримайло); А надворі бісилась метелиця (Є. Кравченко); І роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав це небо; поплавлені метали бризкали до хмар, ревли й біснувалися — так творилася Чорногора (Г. Хоткевич); Море лютує, стогне, сатаніє, зловтішно регоче (Д. Ткач); А нехай би море і як хвилювало і лютилося, ти пам'ятай, — вихрі в душі бувають іноді для нас тисячу раз тяжчі й грізніші, як море (О. Кобилянська); А хвиля бушувала й навісніла (В. Кучер); Голосніше шумів та скаженів Ненаситець по скелях, радіючи, здається, потонулими вчора жертвами і ждучи нових (Ю. Опільський); А степ не на жарт розгнівився, розбушувався, шаленіє та вибухає вихорами, ураганами без краю, без кінця! (Т. Масенко); Вітрів призначення — шаліти, рвати, Хилити в полі вікові дуби (Л. Первомайський); За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер, скавулив і бився (Г. Коцюба). — Пор. 1. вирува́ти.