бурхнути

ВАЛИ́ТИ (про дим, пару тощо — виходячи звідкись, рухатися в повітрі густою масою), ВАЛУВА́ТИ, БУ́ХАТИ, БУ́РХАТИ (сильно, з перервами). — Док.: повали́ти, бу́хнути, бу́рхнути. З височенної тонкої труби валив дим (О. Ільченко); Скрипіло під людськими кроками, і пара валувала з ротів, як із паровозних труб (Григорій Тютюнник); Бухає од коней пара (М. Коцюбинський).

ЛИНУ́ТИ (почати литися раптово й з великою силою), ПОЛИ́ТИ, ПОЛИ́ТИСЯ, ПОСИ́ПАТИ, ХЛИ́НУТИ підсил., РИ́НУТИ підсил., ХЛЮ́ПНУТИ, БУРХНУ́ТИ розм., БУ́ХНУТИ розм., ПОЛЛЯ́ТИСЯ рідко; ПОРИ́НУ́ТИ розм., УПЕРІ́ЩИТИ (ВПЕРІ́ЩИТИ) розм., УШКВА́РИТИ (ВШКВА́РИТИ) розм., ПОРОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСНУ́ТИ розм., ПОЛОСОНУ́ТИ підсил. розм., ЗАПІ́ЖИТИ розм. (про дощ); ПРОРВА́ТИСЯ (перев. про розплавлений метал). Дощ, як з відра, линув на землю — і зразу покрив її калюжами (Панас Мирний); Став дужчий вітер віять, такий, що аж з ніг валяє, та ще й з холодного краю. Ба, далі й дощ полив добренький (збірник "Народні оповідання"); Сльози раптом полились з очей, неначе забило випадком розкопане джерело (І. Нечуй-Левицький); Дощ посипав шпарко і рясніше (Ю. Смолич); Дощ хлинув шаленим водоспадом (Ю. Мокрієв); З обох очей техніка ринули рясні опади (А. Крижанівський); Перші краплини, важкі, як олово, застукали по листках, і слідом за цим хлюпнула злива (О. Донченко); А вода в Десні прибуває й прибуває: вершками лізе на берег, і ось бурхнуло й покотилось по рівчаках і долинах (О. Десняк); Я не боюся хмари, зливи! .. Нехай і повінь валом бухне, Моя відвага не потухне (І. Франко); Поринули весняні води, задзюрчали струмочки, заклекотали в ярках, розіллялись широкою повіддю (М. Коцюбинський); Дощ, як несподівано вперіщив, так швидко й перестав (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); — Тільки рушили стежкою, за Клаповухим, а дощ як поросне (І. Вирган); Дощ полоснув мов з відра (І. Цюпа); Насунулись хмари, посипалась крупа пополовині з холодним дощем, а потім наглий дощ запіжив, аж захлющав (І. Нечуй-Левицький); Коли вона (сталь) піде, прорветься, над ковшами іскрами згора, — серце вдарить, серце стрепенеться, як і в того, що кричить "ура" (М. Рудь). — Пор. 2. ли́ти.

НАЛИ́ТИ що і чого (залити якусь рідину в що-небудь; ллючи, наповнити що-небудь; ллючи, утворити калюжу); НАБУ́РИТИ розм. (у великій кількості); ВЛИ́ТИ (УЛИ́ТИ), ВВІЛЛЯ́ТИ (УВІЛЛЯ́ТИ) (залити в що-небудь); ЛИНУ́ТИ, БУРХНУ́ТИ розм., БУ́ХНУТИ розм. (налити в що-небудь відразу й у великій кількості); НАСИ́ПАТИ (налити в посудину рідкої страви, який-небудь напій тощо). — Недок.: налива́ти, ли́ти, влива́ти (улива́ти), насипа́ти, си́пати. Налити води в чайник; Налити склянку води; Налити цілу калюжу; Замислившись, цідила (Одарка) молоко в глечик і не помітила, як пролила додолу... — Та що ж бо ти робиш?.. Глянь-но, яку калюжу набурила! — озвався батько з призьби (С. Воскрекасенко); Бугров улив у себе кухоль смердючої картоплянки (І. Микитенко); Отець Тарасій.. без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан (склянку) (І. Нечуй-Левицький); — Води з цебер бухнула в муку і перевела мені увесь запас (М. Стельмах); Насипати борщу; Брати! Вина! Вина мені насипте! (М. Бажан); (Митродора:) От і ще що; ти в чистий горщик воду насипала? (В. Самійленко). — Пор. 1. ли́ти, націди́ти.