буря

БУ́РЯ (негода, що супроводжується сильним, навальним вітром, звичайно з дощем, грозою, а взимку — зі снігом), БОРВІ́Й поет., ХУРТОВИ́НА розм., ВІТРЯНИ́ЦЯ діал., ЧВА́РА діал.; БУРЕВІ́Й (сильна буря); ШТОРМ (сильна буря на морі і взагалі у великих водоймах); УРАГА́Н, ОРКА́Н заст. (сильна руйнівна буря — звичайно на морі, в степу); ЦИКЛО́Н розм. (сильна буря, що супроводжується ураганним вітром, — звичайно на морі, в степу). Буря йшла зі сходу. Сніжна хуртовина розгулялася по всьому, здавалось, світу (О. Довженко); Тільки й стрічалися нам, земляки наші, білі берези, Явори й темні дуби, до негоди та борвію звиклі (Леся Українка); Як зробилась на Чорному морі страшенна хуртовина.., дак чим Олексій Попович вирятувався? (Ганна Барвінок); Буває так, що валять дуб скажені буревії (М. Шеремет); Моря не видко було через туман. Шторм лютував, ніби велетенські руки перегортали в воді каміння, не жаліючи сили (Ю. Яновський); Володі хотілось вискочити на палубу, підставити ураганові розхристані груди і вести "Сибіряк" назустріч грізним хвилям і нічному шторму (О. Донченко); Добре, що тебе не застав на морі циклон оцей, а то я й не знаю, що б се було (Леся Українка). — Пор. 1. гроза́, 1. завірю́ха.

БУ́РЯ (глибоке хвилювання, сильні душевні переживання), ГРОЗА́. В моїй душі вирують бурі І поряд глухо спокій спить (М. Нагнибіда); Яка гроза в душі моїй гриміла! Я ждав тебе, а ти усе не йшла (В. Сосюра).

БУ́РЯ (бурхливі події, що відбуваються в суспільстві), ГРОЗА́ перев. мн., УРАГА́Н, ШКВАЛ, БУРЕВІ́Й поет.; ЗАВІРЮ́ХА розм., поет., ХУРТОВИ́НА розм., поет. (події, що викликають глибокі суспільні потрясіння). В суспільстві їм (юним) жить, а не в стінах. Вони по своїх по країнах ще стрінуть і бурю, і шквал, — хай будуть тверді, як метал! (П. Тичина); Поклич, моя пісне, крізь років туман ті грози, ті бурі, ті хмари, коли політграмоти вчили селян кати шомполами й пожаром (В. Сосюра); Немов гіркий дим від далеких згарищ, полишених ураганом війни, дійшов сюди, під вікно будинку (Н. Рибак); Почуття моє знане солдатам, Що пройшли той страшний буревій (М. Гірник); Кипіла революційна завірюха (С. Васильченко); Ми думали собі: чи всі живі після такої несамовитої світової хуртовини (війни), що вогненним ураганом чотири роки поливала й скородила світ... (Т. Масенко).

БУ́РЯ (чого — надзвичайно сильний вияв чого-небудь), УРАГА́Н підсил., ШКВАЛ підсил., ШТОРМ підсил. розм., поет. До Старицького підбіг якийсь поліцейський "чин" і став на нього гримати, але буря оплесків не стихала (І. Драч); (Ольга:) Це була буря, шторм, ураган почуттів... Як жаль, що тепер нема таких (О. Корнійчук); Як завжди в таких випадках, механік вигадав собі діло і зник, ..і весь шквал обурення за простій приймає на себе виконроб товариш Красуля (О. Гончар).

ГРОЗА́ (дощ або градопад із громом і блискавкою), ГРОМОВИ́ЦЯ розм., ЧВА́РА діал. Після одного особливого випалу грому стає чути, як гроза, раптова літня гроза, затихає (Ю. Яновський); Дорога через Анди була жахливою. Доводилося йти під зливами й громовицями (Ю. Бедзик); Козак не боїться ні хмари, ні чвари (М. Номис). — Пор. 1. бу́ря.

ЗАВІРЮ́ХА (сильний вітер із снігом), ХУРТОВИ́НА, МЕТЕ́ЛИЦЯ, ВІ́ХОЛА, ЗАМЕТІ́ЛЬ, ХУ́ГА, ЗАВІ́Я, СНІГОВІ́Й, СНІЖНИ́ЦЯ, ХУГОВІ́Й, ЮГА́, ХВИ́ЩА розм., ХУГАВИ́ЦЯ розм., ХУРДЕ́ЛИЦЯ розм., ХУРДЕ́ЛЯ розм., ХУРДИ́ГА розм., ХУРТЕ́ЧА розм., СНІГОВИ́ЦЯ розм., ВІ́ХАЛО діал., ЗАВІ́ЙНИЦЯ діал., ЗАМЕТІ́ЛЬНИЦЯ діал., ЗАМЕ́ТА діал., ЗА́МЕТЬ діал., КУШПЕЛА́ діал., КУРА́ діал., МЕТІ́ЛЬ діал., ФУ́ГА діал., ФУРДЕ́ЛИЦЯ діал., ХВИ́ЖА діал., ХИ́ЗА (ОХИ́ЗА) діал., ШАРУ́ГА діал., КРУТІЯ́ рідко, СНІГОВІ́ЙНИЦЯ рідко, СНІГОКРУ́ТНИЦЯ рідко; БУРА́Н підсил. (перев. у степу); ПУРГА́ підсил. рідко (перев. у горах, тундрі і т. ін.). Крутить завірюха, сипле колючий сніг в очі (В. Петльований); Надвечір здійнялася страшна хуртовина. Увесь світ зятягло білою пеленою (І. Цюпа); Віхола втихла, було навіть тепло. Засніжена мати не нарікала на хурделицю і, здавалось, посміхалася (А. Іщук); Артем убрав голову в плечі і, як плавець у розбурхані хвилі, кинувся в снігову заметіль (А. Головко); В глибоких заметах брьохають коні, хуга замітає снігом дорогу (М. Коцюбинський); Хурделяє хуга хуртовинна, Засипає снігом очі вщерть (І. Драч); І свистить в степу завія, І зникає крутія (А. Малишко); Вітроносна зима випала, мете, в'южить, вивертається вітер, б'є сніговій (К. Гордієнко); На другий день похолодніло, завіяла ще більша сніжниця (А. Турчинська); Іноді він сумує за білими снігами свого дитинства, за стогоном лісу під час хуговію, за.. пекучими морозами (О. Сизоненко); А все як давнє спогадаю, То воскресає і воно: Та люта ніч, юга холодна ... (М. Чернявський); Хугавиця шарпала його плащ-накидку, зірвала з голови шапку(з газети); В свистючих хурделях, в гудучій негоді До міста він мчить на коні (М. Бажан); Хурдига стояла страшенна, замело дороги (В. Земляк); Хуртеча за вікном розгулювалась, усе там гуло-стугоніло (О. Гончар); Снігу білого намисто Сипле в вікна сніговиця (П. Дорошко); Знемігся вітер, утомилося й віхало, затихло (Панас Мирний); Вночі налетіла завійниця. З гуком, свистом переносила-пересипала снігові замети (Я. Качура); Де не взявся вітер, б'є снігом під ноги — одно слово, пішла заметільниця (Г. Хоткевич); Замети замели дороги, Завії замели сліди (С. Крижанівський); Була тоді кушпела велика, — сніг так зараз слід і замете (Словник Б. Грінченка); Метіль мете, пурга снігами сіє (А. Малишко); Приходить вона (зима) в село страшною хуртовиною, приводить з собою своїх діток — хизи й охизи та тріскучі морози (Панас Мирний); — І куди він хоче їхати по такій заметі? А тут не нині, то завтра жди нової сніговійниці (І. Франко); Вітер.. підіймає Олю вгору І несе на білу гору, Де живе його сестра, Снігокрутниця кура (П. Воронько); Вовки виють в степах, буран рве землю, мете за вікном сніговицею (О. Гончар); Надворі вже третю добу реве пурга, замітає наш будинок (О. Донченко). — Пор. 1. бу́ря.