бідувати

БІДУВА́ТИ (жити в бідності, терпіти нестатки), ЗЛИДАРЮВА́ТИ підсил., ЗЛИДНЮВА́ТИ підсил. розм., БИ́ТИСЯ підсил. розм., СТАРЦЮВА́ТИ підсил. розм., НУЖДА́ТИСЯ підсил. рідше., НУЖДУВА́ТИ підсил. рідко. НУЖДУВА́ТИСЯ підсил. рідко. КАПА́РИТИ зах., КАПАРУВА́ТИ зах. Хазяїн, де жили вони, розписував на базарі: не живуть вони — бідують, у хаті — нужда та злидні невилазні (Панас Мирний); (Надія:) Сам ти злиднював, так хай хоч діти добра зазнають (З. Мороз); — Бач, доню, — було мати каже, — яка наша доля! Цілий вік б'ємось, працюємо, та не свої, чужі скрині сповнюємо (Ганна Барвінок); Пани перетворили Україну на місце гульбища. А бідні люди старцюють — і нема цьому кінця (П. Тичина); — Я не можу допустити, щоб моя дочка нуждалася... (Ф. Бурлака); Боже, як мучився вбогий народ, Як нуждував, щоб добути ту скибу! (Д. Павличко); Та й батько його (Івана) не розкошував, але гірко нуждувався у задушливій атмосфері (А. Крушельницький); Решта бойків, що розсіялися своїми бідними селами по горах, капарила свій темний вік.. так на галицькому, як і на угорському боці (М. Ірчан). — Пор. 1. животі́ти, 1. перебива́тися.

БІДУВА́ТИ (жити в біді, горі; зазнавати біди, горя), ГОРЮВА́ТИ підсил. Професор Стожар бідував без дочки (І. Нехода); — І дивні ті люди: бідує, горює, гине з голоду, а нічого не радить собі, не запобігає лихові (М. Коцюбинський). — Пор. натерпі́тися, 1. поневіря́тися.

ЖИВОТІ́ТИ (жити в тяжких умовах; існувати без розвитку, перебувати у стані поступового занепаду), СКНІ́ТИ, НИ́ДІТИ. (Івась:) Чи подумали ви, що в цьому льоху на моїх очах не живе, а животіє троє нещасних, найближчих мені людей? (Мирослав Ірчан); Раніше в селі школа ледве животіла, а в революцію і зовсім закрилась (М. Стельмах); Уперед! Годі скніти рабами, Час кормигу гидливу знести! (П. Грабовський); Як хороше! ..Яке щастя, що не гнию в ямі, не нидію в рабстві (О. Досвітній). — Пор. 1. бідува́ти.

НАТЕ́РПІ́ТИСЯ чого і без додатка (зазнати, перенести в житті багато тяжкого, неприємного), НАМУ́ЧИТИСЯ без додатка, НАСТРАЖДА́ТИСЯ без додатка, НАБІДУВА́ТИСЯ без додатка, НАГОРЮВА́ТИСЯ без додатка, розм., НАЗНА́ТИСЯ чого, розм., НАПЛА́КАТИСЯ без додатка, розм., НАПОНЕВІРЯ́ТИСЯ без додатка, розм., НАСЬО́РБАТИСЯ чого, розм. Говорила це не зі злості на чоловіка (хоч уже і досить натерпілася через такий його непутящий характер) (М. Ю. Тарновський); Сьогодні одпустять додому шостий клас, що дуже встиг намучитися за май од тяжких екзаменів (А. Кримський); — Такий хуліган, якого наше село ще ніколи не бачило. Скільки від нього всі настраждались! (Є. Гуцало); Ой, набідувалися ми до весни, Боже єдиний (І. Франко); Цілий рік воював (Назар) десь, і вісті від нього ніякої не було. Наплакалася і нагорювалася за ним Докія (І. Цюпа); І не добивсь з панами права, Ще й сам від них біди назнавсь (І. Франко); — Дайте мені, мамо, спокій! Наплакалась я через вас, — аж крикнула Маруся спересердя (І. Нечуй-Левицький); Вони насьорбалися горя і злоби Набралися теж, у житті живучи (Л. Первомайський). — Пор. 2. бідува́ти, 1. поневіря́тися.

ПЕРЕБИВА́ТИСЯ на чому, чим і без додатка, розм. (певний час зазнавати матеріальних нестатків, обходитись найнеобхіднішим тощо), ПЕРЕБУВА́ТИСЯ розм., ПРОБИВА́ТИСЯ розм.; ПРОТЯГА́ТИ (ПРОТЯ́ГУВАТИ) розм., ПЕРЕТЯГА́ТИ (ПЕРЕТЯ́ГУВАТИ) що, через що, як, розм. (бідуючи, доживати до кращих часів). — Док.: перебитися, перебу́тися, проби́тися, протягти́ (протягну́ти), перетягти́ (перетягну́ти). — А ви ж як тепер перебиваєтесь, бідні? (П. Козланюк); Перші два роки я перебивався уроками (О. Довженко); З останнього борошна спекла (Горпина) дві перепічки, борщу та картоплі зварила. Порається, а сама думає: — Сьогодні так-сяк перебудемося (Б. Грінченко); Честь тому, хто під землею Вік довбається в норі, щоб пробитись із сім'єю, Щоб не пухнуть дітворі (П. Грабовський); — Коли б я так уміла грати, здається, ніколи б і нічого не їла і жила б тільки музикою. — О, це ризикована річ, панно Марусю,.. на самій музиці ви б довго не протягнули (С. Добровольський); — Може, в кого трісочок або кізяків випрошу, буде чим у хаті прокурити. Так і перетягну через зиму (Панас Мирний). — Пор. 1. бідува́ти.

ПОНЕВІРЯ́ТИСЯ (терпіти труднощі, зазнавати знущань тощо), ПОТЕРПАТИ, ПОБИВА́ТИСЯ, ПРОПАДАТИ розм., МА́ЯТИСЯ розм., ТУЛЯ́ТИСЯ розм., ПРИПУХА́ТИ фам., МИТА́РСТВУВАТИ книжн. — Нащо ж я покинула рідний край і пішла в світи блукати, тинятись та поневірятись між чужими людьми? (І. Нечуй-Левицький); Підпілля деякий час потерпало, але, крім терористів, ніхто арештований не був (Ф. Бурлака); Мов перст, повинен в самотині Я побиватися один (І. Манжура); Трудно було й здумати, що десь наймичкою маятимусь (Марко Вовчок); А ми тулятись мусимо в печалі, В чужих людей могил собі прохать... (М. Костомаров); Він своє уже знайшов і при Зарубі. Не бійся, бригадиром не захотів, Колоду виштовхав, а сам на фермах припухає (В. Кучер); Бинти нам правили й за рукавиці, котрі ми розгубили, митарствуючи в проклятих скелях (О. Гончар). — Пор. 2. бідува́ти, 1. му́читися, натерпі́тися.