важко

ВА́ЖКО присудк. сл. (про наявність знегод, труднощів, страждань), ТЯ́ЖКО, ТРУ́ДНО, СКРУ́ТНО, СУТУ́ЖНО, ТУ́ГО, НЕЛЕ́ГКО, ГІ́РКО, НЕСО́ЛОДКО, НЕПЕРЕ́ЛИВКИ розм.; ВАЖКУВА́ТО, ТРУДНОВА́ТО, ТУГУВА́ТО (до певної міри). Тяжко, важко в світі жити Сироті без роду (Т. Шевченко); Віддали Остапа в економію в погоничі на всю сівбу. Трудно було малому (А. Головко); Скрутно.. зимою Романові.. чобіт немає у нього (С. Васильченко); Щороку сутужно Хомі, щороку нестає свого хліба (М. Коцюбинський); Ростом я, знаєте, нижчий за мого першого номера, то на глибоких місцях мені доводилося зовсім туго (О. Гончар); — Нелегко вам на початку було, та, мабуть, і зараз тугувато (І. Цюпа); Я скитався сиротою, Гірко мені було! (С. Руданський); Насті-то легше, вона ще з восьмого класу протоптала стежку на ферму... А от Докійці, Парасці і Федорці несолодко (І. Цюпа); Бачить Максим, що непереливки, скликає своїх товаришів докупи (І. Франко); На ферму прийшла незабаром після випускного вечора. Було їй спершу важкувато (Я. Гримайло); — Раз хочеш, значить досягнеш, хоч буде й труднувато (П. Дорошенко).

ВА́ЖКО кому, присудк. сл. (про дуже сумний, безрадісний, гнітючий настрій, стан, обстановку), ТЯ́ЖКО, СУ́МНО, ГІ́РКО, ЖУ́РНО, ГНІТИ́ТЬ кого. Так якось тяжко та важко. З рук усе випливає, ніщо не миле, не любе (Панас Мирний); Чогось їй було сумно, чогось було журно (М. Коцюбинський); Марко.. все думав: як же це так, що в нього вже не буде матері? Йому було гірко, так гірко (І. Микитенко); (Жирондист:) Гнітить мене твоя краса, чужино! (Леся Українка).

ВА́ЖКО присудк. сл. (про почуття неприємного фізичного стану, втоми, болю й т. ін.), ТЯ́ЖКО, БО́ЛЯЧЕ́, ТРУ́ДНО. Одного ранку так-то мені важко було! (Марко Вовчок); Ніхто з них не знав, що коли майор сяде, то знов підвестися на свої вічно ниючі ноги.. буде йому дуже важко (О. Гончар); Йому було боляче й трудно (Панас Мирний).

ВА́ЖКО у спол. зі сл. плакати, ридати тощо (дуже сильно, сильніше звичайного), ТЯ́ЖКО, ГІ́РКО. Він упав на постелю — і довго плакав, важко плакав... (Панас Мирний); Десь б'ються гармати без упину, Там ніч у промені заграв. І я згадав про Україну І тяжко й гірко заридав (В. Сосюра).

ВА́ЖКО в сполуч. зі сл. хворіти, бути пораненим і т. ін. (з загрозою для життя), ТЯ́ЖКО, СИ́ЛЬНО, ДУ́ЖЕ розм. Упав важко поранений Пахомов (О. Довженко); Він тяжко хворий. Йому потрібний абсолютний спокій (М. Стельмах); — Ні, не вмерла (Ганна), А дуже нездужа (Т. Шевченко).

ВА́ЖКО (про звуки важкого дзвону, важких гармат і т. ін. — з великою інтенсивністю), СИ́ЛЬНО, ТЯ́ЖКО. Важко гехкали багатодюймові гармати (О. Гончар); Важко гув міддю великий двохсотпудовий дзвін (О. Донченко); Сильно грюкнули двері (І. Кириленко); Тяжко погуркували (літаки) в піднебессі (Григорій Тютюнник).

ВА́ЖКО (про ходу — повільно та з напруженням, неначе з вантажем), ТЯ́ЖКО, ВАЖКУВА́ТО (досить важко). Через поріг важко ввалився в хату Юхим-коваль (А. Головко); А він іде, тяжко ступаючи, справді мов п'яний (П. Куліш); Позаду важкувато гупає чобітьми підполковник (М. Стельмах).

ВА́ЖКО присл. і присудк. сл. (усією вагою, значною вагою), ТЯ́ЖКО. Чорні круглі тюрбе важко вкривали кістки святих та ханів (М. Коцюбинський); — Коли виходила з хати, таким легким здався мені цей клунок.. Тобі не важко? (М. Стельмах); Виснуть тяжко за тини антонівки (К. Герасименко); Тяжко нести, а жаль покинути (прислів'я).

ВА́ЖКО (про зітхання тощо — з відчуттям душевного болю, страждання), ТЯ́ЖКО. Федір важко та тяжко зітхнув (Панас Мирний).

ВА́ЖКО (про працю тощо — з великим фізичним або розумовим зусиллям), ТЯ́ЖКО, ТРУ́ДНО. Було важко працювати (М. Рильський); Чому вона мусить так тяжко працювати на шматок хліба? (М. Коцюбинський); Нудно й трудно було (Максимові) заучувати ази та буки (Панас Мирний).

ВА́ЖКО присудк. сл. (про гнітючу, напружену обстановку), СУ́МНО. Тихо та важко стало в хаті, як у льоху (Панас Мирний); Як же глухо та сумно по селу..! (Марко Вовчок).