валувати

II. ВАЛИ́ТИ (іти у великій кількості, натовпом), ВАЛИ́ТИСЯ, СУ́НУТИ, СУ́НУТИСЯ, ПОСУВА́ТИСЯ, ВАЛУВА́ТИ, ПЛИСТИ́ (ПЛИВТИ́), ПЛИ́НУТИ, ТЕКТИ́, ПОСУВА́ТИ розм.; РИ́НУТИ, ПЕ́РТИ розм., ПЕ́РТИСЯ розм. (швидко, навально); НАСУВА́ТИ, НАСУВА́ТИСЯ (звідкись на кого-, що-небудь). — Док.: вальну́ти, повали́ти, повали́тися, посу́нути, посу́нутися, поплисти́ (попливти́), попли́нути, потекти́, ри́нути, попе́рти, насу́нути, насу́нутися. Валить, мов тії хвилі, люд од табору (П. Куліш); Така-то збірниця валилась, Енея щоб побити в пух (І. Котляревський); Сунуть лавами селяни, тільки вила мелькотять (В. Сосюра); Отари овець сунуться по степу (І. Нечуй-Левицький); Тихо посувалась юрма з гори в долину (М. Коцюбинський); У присмерку вечора валували великі натовпи (Г. Епік); Мішана юрба пливла до церкви з трьох боків (І. Микитенко); З веселих сіл і селищ давніх все плине люд, мов ручаї (А. Малишко); Юрба текла, текла і раптом стала (Леся Українка); Військо вже і посувало тудою просто у Туреччину (Марко Вовчок); Збори закінчились. Шумливий потік ринув із залу (І. Багмут); Між рядняних наметів і яток пруть валом люди, коні і поліцейські (М. Коцюбинський); Жваве військо шумить-насуває (П. Грабовський); Ти бачив у вікно, як у сутінках насувалися червоні (А. Головко).

ВАЛИ́ТИ (про дим, пару тощо — виходячи звідкись, рухатися в повітрі густою масою), ВАЛУВА́ТИ, БУ́ХАТИ, БУ́РХАТИ (сильно, з перервами). — Док.: повали́ти, бу́хнути, бу́рхнути. З височенної тонкої труби валив дим (О. Ільченко); Скрипіло під людськими кроками, і пара валувала з ротів, як із паровозних труб (Григорій Тютюнник); Бухає од коней пара (М. Коцюбинський).

ГА́ВКАТИ (про собак, лисиць і т. ін. — видавати гавкіт), ГАВКОТІ́ТИ, БРЕХА́ТИ розм.; ДЗЯ́ВКАТИ, ДЗЯВКОТІ́ТИ, ДЗЯВОЛИ́ТИ, ЦЯ́ВКАТИ розм. (про маленького собаку, щеня, лисицю тощо — пискливо); РЯ́ВКАТИ розм. (грубо, грізно); ГВАЛТУВА́ТИ, ВАЛУВА́ТИ (перев. про багатьох собак — голосно й тривалий час); ЗАЛИВА́ТИСЯ (перев. зі сл. аж, гавкаючи тощо — надривно); В'ЇДА́ТИ розм. (на кого, що — гавкотом передавати ворожість, незадоволення). — Док.: га́вкнути, брехну́ти, дзя́вкнути, ця́вкнути, ря́вкнути, зали́тися. Північ, все село дрімає, Гавкають де-де собаки (І. Франко); Собака почув щось недобре. Він підняв угору морду і двічі гавкнув (О. Довженко); За високим дощаним парканом гавкотів пес (В. Речмедін); Десь далеко, ніби на могилках, коло тих чорних куп, бреше на місяць лисиця (Г. Косинка); Собака, видно, брехнув на місяць і замовк (М. Стельмах); Щеня кидається до воріт і, .. мов заведене, починає дзявкати (М. Стельмах); Широко розставивши клишоногі передні і осівши на задні лапки, цуценя, заграючи з дівчинкою, лінькувато, але гучно дзявкотіло (В. Козаченко); Собачка не давався до рук, ховався десь.. і гавкав, дзяволив, скавучав (П. Загребельний); Цуценя попереду десь цявкнуло біля хвіртки (П. Панч); Докучай (собака) зиркає у ваш бік, бачить, що нічого нема, рявкнув суворим басом і летить далі (Остап Вишня); Біжу на подвір'я. А там бряжчать залізні цепи і люто ґвалтують собаки (М. Коцюбинський); Сполохані пси валували і рвалися з припон (Ю. Смолич); Пси аж заливаються, аж землю рвуть під ногами (І. Франко); Гурмою біжать (пси) довкола візка; деякі уїдають на конячку (І. Франко).