вартий

ВА́РТИЙ присудк. сл. (який має певну цінність), ВАРТ, КО́ШТУЄ. В Палажки брови, як шнурочки.. Одна брова варта вола, другій брові ціни нема (І. Нечуй-Левицький); Той дрібний факт, що трапився сьогодні, коли його взяти окремо, голим, нічого не варт (М. Коцюбинський); Треба було спершу всього їх (пісні).. визбирати і, звівши докупи, розібрати: що то й чого воно коштує? (Панас Мирний).

ГІ́ДНИЙ (який заслуговує чого-небудь), ДОСТО́ЙНИЙ, ВА́РТИЙ (ВАРТ), СТІ́ЙНИЙ, ГО́ДНИЙ (ГО́ДЕН) розм., ВА́РТНИЙ діал. Народе мій, Яких пісень ти гідний, Якої слави гідний на землі (М. Гірник); — Виліпіть нашу Мілю такою, щоб всі на неї задивлялися, — вимагали колгоспниці. — Вона того достойна (О. Гончар); Гідна країна, здавен ушанована захватом щирим, Варта уваги мандрівників, подиву та милування (М. Зеров); Де праця наша стійна та тривка, Любов до краю щира та палка? (П. Грабовський); — Сліз твоїх вона не годна (Марко Вовчок); — Треба вибрати собі жінку з роду, вартного князів Вишневецьких (І. Нечуй-Левицький).

ДОЛА́ДНИЙ (який відповідає певним вимогам), ВА́РТИЙ, ПУ́ТНІЙ розм., ПУТЯ́ЩИЙ розм., ПРИ́КЛАДНИЙ діал. — Славне ваше подвір'я... Невеличке, а доладне (М. Стельмах); Я вам пришлю хутко ту поему, дасте її до друку, коли варта (Леся Українка); Де вже тут про автопоїлки й водопровід думати, коли на господарстві путньої криниці й досі нема (В. Кучер); Словники — справжні, путящі словники з широким ілюстративним матеріалом — є не тільки зведенням в одно місце мовних багатств, а разом з тим і свідченням розумового, духовного багатства (М. Рильський); Батько покинув трилітньому Микиті добру нивку, прикладний город, простору хату (Л. Яновська).