вбігати

ВБІГА́ТИ (УБІГА́ТИ) (біжучи, проникати в межі чого-небудь), ЗАБІГА́ТИ, ВЛІТА́ТИ розм. — Док.: вбі́гти (убі́гти), забі́гти, влеті́ти, вшеле́патися (ушеле́патися) фам. Уляна вбігає в кам'яницю (М. Стельмах); Знадвору доноситься крик і незабаром убігають у хату Явдоха й Галя (Панас Мирний); До хати забігли Гнатів хлопчик Тарас із моїм Олексою (І. Муратов); На грюкіт негайно ж влітають до кімнати обидві жінки (Ю. Яновський). — Пор. 1. захо́дити.

ЗАХО́ДИТИ (приходити куди-небудь, до кого-небудь ненадовго, мимохідь), ЗАБІГА́ТИ розм., ЗАВЕРТА́ТИ розм., ЗАСКА́КУВАТИ розм., ЗАЛІТА́ТИ розм., ЗАНИ́КУВАТИ діал. — Док.: зайти́, забі́гти, заверну́ти, заско́чити, залеті́ти, зани́кнути. День у день, вечір у вечір заходить він до своїх родичів; з тобою поговорить, дітей приголубить; хоч на годинку забіжить і твою душу наче сонцем освітить (П. Куліш); В поміщицьких садибах, куди Юрій завертав, щоб погодувати коня,.. господарів уже не заставав (П. Кочура); Після монастиря медвинці з тиждень прожили в тривожних нахололих лісах, зрідка по ночах заскакуючи в село (М. Стельмах); — Нікого тут нема?.. — Зараз — ані лялечки! Але, буває, червоні козаки залітають на хутір: то поїсти, то вівса.. для коней взяти (М. Стельмах). — Пор. вбіга́ти, 1. відві́дувати, наві́датися.