вилізати

ВИБИРА́ТИСЯ (з труднощами, переборюючи перешкоди, виходити чи виїжджати з тісного, небезпечного або незручного місця), ВИБИВА́ТИСЯ, ВИДОБУВА́ТИСЯ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИКРАДА́ТИСЯ, ВИЛІЗА́ТИ, ДІСТАВА́ТИСЯ рідше; ВИРИВА́ТИСЯ (перев. з замкнутого приміщення, з оточення на фронті тощо); ВИБО́РСУВАТИСЯ, ВИГРІБА́ТИСЯ (перев. з води або з того, чим був укритий, присипаний); ВИКАРА́БКУВАТИСЯ, ВИМИКА́ТИСЯ рідко (перев. з чогось грузького); ВИПЛУ́ТУВАТИСЯ (з чогось густого, заплутаного, захаращеного); ВИРАЧКО́ВУВАТИ розм. (рачки). — Док.: ви́братися, ви́битися, ви́добутися, ви́лізти, ви́крастися, діста́тися, ви́караскатися розм. ви́рватися, ви́борсатися, ви́грібтися, ви́карабкатися, ви́мкнутися, ви́плутатися, ви́рачкувати розм. ви́пхатися розм. рідко. "Москвич" їхній, тикаючись між комбайнами та старими сівалками, поволі вибирається на просторе (О. Гончар); Поля й шляхи розкисли й нагадували Костецькому грузький чорнозем українського Лівобережжя, по якому йому доводилося вибиватися з оточення (Л. Первомайський); Приховані населенням поранені червоноармійці по всьому селу групами видобувалися з погребів,.. вилазили з соломи (О. Гончар); (Мартин:) Ти ще можеш, сестро, дістатися на волю (Леся Українка); В'язні не втрачали надії вирватися на свободу (А. Хижняк); Роман плюхнувся й поплив.. Лячно озирнувся, надсильно виборсавшись із чергового запіненого гребеня важкої хвилі (І. Ле); Чумаченко побіг далі, і на схилі висоти.. побачив засипану до пояса людину, що одгрібала себе руками. Нещасному, що так вигрібався, не вистачало повітря (Григорій Тютюнник); Викарабкавшись звідти (з рову), знов пішов (Сергій) у напрямку Гутки.. на людські вигуки (А. Хорунжий); Бідолашна (коняка) намагалася вимкнутися із трясовини (О. Досвітній); Шлюпка.. нарешті виплуталася з-поміж прибережного каміння й вийшла на чисту воду (В. Кучер); Гетьман.. побачив, як вирачковував той (чоловік) із тісного запічка (І. Ле). — Пор. 1. вихо́дити.

ВИЛА́ЗИТИ (лізти нагору, чіпляючись за що-небудь), ВИЛІЗА́ТИ рідше, ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ рідше, П'ЯСТИ́СЯ, ПНУ́ТИСЯ, ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ), ВИДИРА́ТИСЯ, ВИКАРА́БКУВАТИСЯ розм., ДРЯ́ПАТИСЯ розм., ВИДРЯ́ПУВАТИСЯ розм., ВИШКРЯ́БУВАТИСЯ розм. рідко. — Док.: ви́лізти, залі́зти, ви́пнутися, ви́дертися, ви́карабкатися, ви́дряпатися, ви́шкрябатися, ви́теребитися фам. ви́караскатися розм. рідко. Мухтаров по скелі вилазив на гору (І. Ле); Кость двічі зривався, поки виліз на стріху (О. Донченко); Катря залазить на віз, розстеляє сіряк і сідає (А. Головко); Гойдаючи рудими боками, п'ялися по крутих стежках корови (М. Коцюбинський); Озирався (Козаков), наслухав і знову дерся по камінню, напружуючись усім тілом (О. Гончар); Обережно ступаючи, кінь викарабкався на скелю (Я. Галан); Зараз із самого краю лісу треба було дряпатися на стрімку гору (Лесь Мартович); Вам хочеться підстрибнути, вхопитися руками за канат.. і вишкрябатись на великий дзвін (І. Микитенко); Двоє малих музик з великими басами витеребились аж на піч під саму стелю (І. Нечуй-Левицький); Лікар стоїть у дверях кабінету і якийсь час стежить за тим, як вони з приймальні викараскаються на сходи (Ірина Вільде). — Пор. 1. лі́зти.

ВИПАДА́ТИ (про волосся, пір'я, шерсть, зуби — внаслідок ослаблення, захворювання й т. ін. не триматися), ПА́ДАТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ЛІ́ЗТИ (про волосся, шерсть); ОБЛА́ЗИТИ, ОБЛІЗА́ТИ рідше (по всій поверхні — про волосся, шерсть, пір'я). — Док.: ви́пасти, ви́лізти, облі́зти. Один зуб навіть випав у мене (М. Коцюбинський); — Як будеш рвати (зілля падиволос), то буде тобі волосся випадати (Н. Кобринська); (Кіндрат:) Рудий, рудий, як був. Скільки років пройшло, у людей вилазить, а в мене тримається (О. Корнійчук); Василині чомусь здалося, що то стояла на задніх лапах миша, на котрій облізла шерсть (І. Нечуй-Левицький).

ВИСІДА́ТИ (ставати на землю, залишаючи віз, вагон, судно тощо), СХО́ДИТИ, ВИХО́ДИТИ, ЗІХО́ДИТИ, ВИСА́ДЖУВАТИСЯ, ЗЛА́ЗИТИ розм., ВИЛА́ЗИТИ розм., ВИЛІЗА́ТИ розм. (притримуючись руками або протискуючись). — Док.: ви́сісти, зійти́, ви́йти, ви́садитися, злі́зти, ви́лізти. Висівши з вагона, пішов (Василь), розглядаючись за людьми (Д. Бедзик); На станції сходимо разом (М. Коцюбинський); Софія виходить з екіпажу (Леся Українка); Він нагадував пасажира, який щойно зійшов з поїзда й поспішає додому (М. Ю. Тарновський); Швидко й безшумно козаки висадилися з човнів і залягли біля крайніх осель (С. Добровольський); — Ану злазь (із воза), Левантино, бо оце вже ми й приїхали (Б. Грінченко); Повозки були повнісінькі! З їх почали вилазити панни, паничі (І. Нечуй-Левицький).

ВИХО́ДИТИ (іти звідки-небудь назовні, за межі чогось), ВИХОДЖА́ТИ (ВИХОЖА́ТИ рідко) поет.; ВИ́ДИБАТИ розм., ВИДИ́БУВАТИ розм. (повільно); ВИКРАДА́ТИСЯ, ВИСЛИЗА́ТИ розм., ВИСМИ́КУВАТИСЯ розм., ВИСКО́ВЗУВАТИ розм., ВИСКОВЗА́ТИ розм. (непомітно); ВИСТУПА́ТИ (вперед, на відкрите місце); ВИБРО́ДЖУВАТИ (бредучи у воді); ВИЛА́ЗИТИ розм., ВИЛІЗА́ТИ розм. (притримуючись руками або продираючись, протискаючись); РЕТИРУВА́ТИСЯ жарт.; ВИВА́ЛЮВАТИ розм., ВИВА́ЛЮВАТИСЯ розм. (у великій кількості); ВИШТО́ВХУВАТИСЯ розм. (штовхаючись); ВИМІТА́ТИСЯ фам. (із приміщення); ВИТИКА́ТИСЯ розм. (з-за чогось); ВИПИХА́ТИСЯ розм., ВИСУВА́ТИСЯ розм., ВИСО́ВУВАТИСЯ розм. (з-за столу, парти тощо). — Док.: ви́йти, ви́дибати, ви́шкандибати розм. ви́чвалати розм. ви́чапати розм. ви́крастися, ви́слизнути, ви́смикнутися, ви́сковзнути, ви́ступити, ви́брести, ви́лізти, ви́валити, ви́валитися, ви́битися, ви́штовхатися, ви́местися, ви́ткнутися, ви́пхнутися, ви́сунутися. Ходить він годину, ходить він і другу. Не виходить чорнобрива із темного лугу (Т. Шевченко); І козаки із хатів-куренів виходжали (В. Сосюра); Увечері, мов зоря тая, Марія з гаю вихожає (Т. Шевченко); Ованес біжить, стрибає, З лісу ж старець видибає (П. Тичина); Вишкандибав з хати (Словник Б. Грінченка); Приловчилась (Марійка), двері одчинила, вичвалала надвір (С. Васильченко); Тоді рішуче вичапав з заметів, пробрався до лісничівки (П. Загребельний); — Боюся, що бачили мене, як я викрадався з міста (І. Франко); З концтабору хлопцеві якось пощастило вислизнути (І. Волошин); — Стараймося лише тепер висмикнутися з міста так, аби нас не побачили (І. Франко); Упевнившись, що нікого нема, Василько швиденько висковзнув із своєї схованки (А. Турчинська); Він глибоко вдихнув грудьми повітря,.. і виступив з натовпу наперед (А. Головко); Опираючись їй (течії) грудьми, бійці швидко вибродили за Чернишем на берег (О. Гончар); За мріями Оверко і незчувся, як вибрів на битий шлях (К. Гордієнко); Опівдні над Сулою почали вилазити з кущів люди (І. Нечуй-Левицький); Андрійко непомітно ретирувався, щоб уникнути ще однієї неприємної розмови (П. Кочура); Зі школи на майдан вивалила дітвора (А. Головко); Хлібороби починають важко вивалюватися (з сіней) на подвір'я (М. Стельмах); Ніхто не грюкав у двері (лазні) й не вимагав швидше вимітатись геть (Ю. Яновський); Як тільки я витикаюся з-за хати і хочу попід призьбою тихенько пройти до дверей, як татова рука хапає мене за праве вухо (І. Микитенко); Комендант устав, випхався з-за парти (І. Ле); Він висунувся з-поза стола й сів коло баби Семенихи (В. Стефаник). — Пор. 1. вибира́тися.

ПІДНІМА́ТИСЯ (іти, рухатися, переміщатися у напрямі догори), ПІДІЙМА́ТИСЯ, БРА́ТИСЯ розм., П'ЯСТИ́СЯ (ПНУ́ТИСЯ) розм., ВИЛІЗАТИ розм., ПІДВО́ДИТИСЯ розм.; СХО́ДИТИ (ЗІХО́ДИТИ рідше), ВИХО́ДИТИ, ВИБИРА́ТИСЯ (кроками); ДОБУВА́ТИСЯ, ВИДИРАТИСЯ розм. (долаючи перешкоди). — Док.: підня́тися, підійня́тися, узя́тися (взя́тися), вилізти, підвести́ся, зійти́, ви́йти, ви́братися, добу́тися, видертися. Чим вище вони піднімалися, тим все краща та краща картина вистилалася перед Христиними очима (Панас Мирний); Варчук підіймається на горбок і, дивуючись, бачить, що вдалині над землею тремтять живі вогнища (М. Стельмах); Автомобіль брався під гору і, нарешті, зник за поворотом (В. Кучер); Він.. дав пройти до вагона командирові дивізіону, потім солдатові-саперові, а за ними вже й сам підвівся по східцях у тамбур (А. Головко); Я почувала, що вся горю, коли помалу сходила на східці собору (Ю. Яновський); Хтось зійшов на ґанок і постукав у двері (М. Хвильовий); Іван виходить на верх — і раптом холоне. Де він? що з ним? (М. Коцюбинський); (Анна:) Вбиваються і лицарі і коні, на гору добуваючись (Леся Українка).

ПРОБИВА́ТИСЯ (долаючи що-небудь, з'являтися звідкись назовні), ВИБИВА́ТИСЯ, ВИБИВА́ТИ рідше, ПРОРІ́ЗУВАТИСЯ (ПРОРІЗА́ТИСЯ рідше), ВИТИКА́ТИСЯ, ПРОТИКА́ТИСЯ, ЛІ́ЗТИ, ВИЛА́ЗИТИ, ВИЛІЗА́ТИ, ПРОДИРА́ТИСЯ розм., ВИПИРА́ТИСЯ розм.; ВИРИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ (рвучко, раптово). — Док.: проби́тися, ви́битися, ви́бити, прорі́затися, ви́ткнутися, проткну́тися, ви́лізти, проде́ртися (продра́тися), ви́пертися, ви́рватися, прорва́тися. З величезної купи уламків і брухту пробивалося жовте полум'я (О. Донченко); А під горою джерело — струмок вибився з-під камінних гір (І. Ле); З пащеки гідри важким гнутим струменем вибивала вода (О. Гончар); Цілу ніч кволився, квиснув Лаврик,- ще один зубик прорізувався (І. Вирган); Батюшка подивився на Марійку, начеб у неї з-під хустки щонайменше прорізалися диявольські роги (М. Стельмах); Ніхто (з дітей) не хотів іти з поля, бо кожному хотілося на власні очі побачити, як витикатимуться чарівні паростки (О. Іваненко); Де-не-де протикався погорблений, порослий мохом козячий глід (В. Земляк); Сонечко так ясно світить і гріє, травиця з землі так і лізе (Панас Мирний); — Коли вилізає саме з землі всяка рослиночка, ото мені радість (О. Довженко); На дорогах продиралась між камінням трава (В. Гжицький); Степове добро починає випиратися з землі квапливо, нестримно, так буйно, ніби під шаром чорнозему розлито (Т. Масенко); Я стояла в коридорі, а на підлозі переді мною — великий рухливий клубок тіл. Час від часу з цього клубка виривались руки (В. Дрозд); Дніпрові хвилі з шумом налітали на зруби, на каміння й тисячами струмочків проривались між ними (Г. Коцюба). — Пор. 1. проступа́ти, 1. пророста́ти.