вирувати

БУШУВА́ТИ (про стихійні явища — діяти, виявлятися дуже бурхливо, з великою руйнівною силою), БУРХА́ТИ, ВИРУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУЯ́ТИ рідше, БІСИ́ТИСЯ підсил., БІСНУВА́ТИСЯ підсил., ЛЮТУВА́ТИ підсил., ЛЮТУВА́ТИСЯ підсил. розм., ЛЮТИ́ТИСЯ підсил. розм., НАВІСНІ́ТИ підсил., СКАЖЕНІ́ТИ підсил., ШАЛЕНІ́ТИ підсил., ШАЛІ́ТИ підсил., САТАНІ́ТИ підсил. розм., БУ́ЙСТВУВАТИ підсил. рідко, БУРХОТА́ТИ (БУРХОТІ́ТИ) підсил. рідко, ЯРИ́ТИСЯ підсил. рідко, ЯРІ́ТИ підсил. рідко, ШПУВА́ТИ діал. А за вікном надворі бушує й казиться ніч — хуртовина (А. Головко); Далеко внизу, біля підніжжя скелі, бурхали розгнівані хвилі (О. Донченко); Вирували вітри, ламали дерева, збивали молодий плід в садах (К. Гордієнко); Вранці нуртувала, метляла колючими сніжинками хуртовина (Я. Гримайло); А надворі бісилась метелиця (Є. Кравченко); І роздиралася паща землі, вогонь вилітав і лизав це небо; поплавлені метали бризкали до хмар, ревли й біснувалися — так творилася Чорногора (Г. Хоткевич); Море лютує, стогне, сатаніє, зловтішно регоче (Д. Ткач); А нехай би море і як хвилювало і лютилося, ти пам'ятай, — вихрі в душі бувають іноді для нас тисячу раз тяжчі й грізніші, як море (О. Кобилянська); А хвиля бушувала й навісніла (В. Кучер); Голосніше шумів та скаженів Ненаситець по скелях, радіючи, здається, потонулими вчора жертвами і ждучи нових (Ю. Опільський); А степ не на жарт розгнівився, розбушувався, шаленіє та вибухає вихорами, ураганами без краю, без кінця! (Т. Масенко); Вітрів призначення — шаліти, рвати, Хилити в полі вікові дуби (Л. Первомайський); За вікнами, як і звечора, бурхотів степовий вітер, скавулив і бився (Г. Коцюба). — Пор. 1. вирува́ти.

ВИРУВА́ТИ (про воду, течію тощо — утворювати вир, коловерть), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, КРУТИ́ТИ, КРУТИ́ТИСЯ, КИПІ́ТИ, НУРТУВА́ТИ, НУРТУВА́ТИСЯ, БУРЛИ́ТИ, ШУМУВА́ТИ, ГРА́ТИ, СТУГОНІ́ТИ, БУРУВА́ТИ рідше, БУРУ́НИТИ рідше, БУРУ́НИТИСЯ рідше, ВУ́РДИТИСЯ рідше, ЯВОРИ́ТИСЯ рідше. Дощова вода (в рівчакові) вже не просто пливе, а вирує, реве, бурхаючи піною (Ю. Яновський); Ріка клекоче, кипить, піниться, б'є хвилею об вибілілий.. зарінок (І. Чендей); (Вітровий:) Там вир великий, крутить так, що ніхто не випливе (О. Корнійчук); Дніпро неспокійно нуртував і кидався в імлі (О. Довженко); Весною він (потік) бурлить і грає водою (Григорій Тютюнник); Грає море, грає синє море (А. Малишко); Цієї ночі вона (ріка Урал) особливо тужно стугоніла, розбуркана, розтривожена навальною облогою важкого громаддя хмар (Я. Баш); Позад пароплава, буруючи, відпливали.. ясно-сині хвилі (О. Досвітній); Внизу бурунить і вирує Єнісей (Ю. Збанацький); Вода буруниться під ними (А. Шиян); Ріка внизу, під насипом, горбилася й вурдилася білим кошлатим туманом (Ю. Смолич); Дунай, Дунай! Так ось який ти! .. Вирують темні глибини, явориться вода, як на підводному камінні... (О. Гончар). — Пор. 1. бушува́ти, 3. хвилюва́тися.

ВИРУВА́ТИ (про багатьох людей — бурхливо рухатися великою масою, виявляти збудження, неспокій швидкими рухами, криками тощо), КЛЕКОТА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ рідше, БУРУВА́ТИ рідше. Дедалі дужче вирував натовп (І. Кириленко); Громада гомоніла, клекотіла, чулися жарти, регіт (Панас Мирний); Кількасотусна юрма шумить, як злива улітку (М. Коцюбинський); Навколо буяла юрба (З. Тулуб); Архієпископ підняв хрест, але людське море бурувало, кипіло (А. Хижняк).

ВИРУВА́ТИ (протікати, виявлятися на повну силу), БУЯ́ТИ, КИПІ́ТИ, ШУМІ́ТИ, ШУМУВА́ТИ. Страшно ввійти в розбите, зруйноване місто.., де так недавно вирувало і квітувало прекрасне життя (Ю. Смолич); За вікном буяла рання весна (М. Чабанівський); В аеропорту кипіло життя й серед ночі (Л. Дмитерко); Буйна молодість.. шуміла десь далеко-далеко від них (Ірина Вільде); З тобою для мене, Маріє, шумує життя золоте (В. Сосюра).

КИПІ́ТИ (про рідину — випускати пару, шумувати, пінитися під час нагрівання), ВИРУВА́ТИ, КЛЕКОТІ́ТИ (КЛЕКОТА́ТИ) підсил., КИП'ЯТИ́ТИСЯ розм. Кипить самовар (М. Коцюбинський); Було чути, як в сотах радіатора клекотіла, кип'ятилася вода (В. Логвиненко).

ХВИЛЮВА́ТИСЯ (про море, річку і т. ін. — покриватися хвилями, бути неспокійним), ХВИЛЮВА́ТИ рідше; РОЗІ́ГРУВАТИСЯ, БУРУ́НИТИСЯ рідше, БУРУ́НИТИ рідше (ставати, бути бурхливим). — Док.: розхвилюва́тися, розігра́тися. — Ну, а я ото такечки й море побачив. Синє та широке, як ковиль-трава хвилюється (О. Донченко); Я бачив озеро внизу, що хвилювало поблизу (П. Грабовський); Аж нараз повіяв вітер, розігралося море (І. Франко); Там, де річка в сковах брами Дужо в скелях буруниться, .. Слухав пісню я вогнисту (П. Усенко); Внизу бурунить і вирує Єнісей (Ю. Збанацький). — Пор. 1. бри́житися, 1. вирувати.