висміювати

ВИ́СМІЯТИ (піддати когось, щось насмішці, критиці), ОСМІЯ́ТИ (ОБСМІЯ́ТИ), НАСМІЯ́ТИСЯ, ПОСМІЯ́ТИСЯ з кого-чого, рідше — над ким-, чим, ЗАСМІЯ́ТИ розм., ОСМІШИ́ТИ діал. — Недок.: висмі́ювати, осмі́ювати (обсмі́ювати), осмі́шувати. Вони (козаки) зразу ж почали вигукувати, хто що прирозумів, намагаючись якнайдошкульніше висміяти противників (П. Панч); Сиди ж один, поки надія Одурить дурня, осміє... Морозом очі окує (Т. Шевченко); Нехай вибачить, я не хотіла його вразити, ні насміятися над його вірою, коли то вже віра (Леся Українка); О Боже мій милий! Пошли ж ти їй долю, — вона молоденька; Бо люде чужії її засміють (Т. Шевченко). — Пор. насміха́тися.

НАСМІХА́ТИСЯ з кого-чого, заст. над ким-чим, а також без додатка (робити кого-, що-небудь об'єктом насмішок, образливих зауважень і т. ін.), ГЛУЗУВА́ТИ, КЕПКУВА́ТИ, СМІЯ́ТИСЯ, КПИ́ТИ розм., КПИ́ТИСЯ розм. рідше; ВИСМІ́ЮВАТИ, ОСМІ́ЮВАТИ рідше, ОБСМІ́ЮВАТИ розм. рідше (кого, що — виставляти кого-, що-небудь у смішному вигляді, викриваючи, критикуючи); ЗУБОСКА́ЛИТИ зневажл., СКА́ЛИТИСЯ зневажл., ГИГИ́КАТИ розм., ХИХИ́КАТИ (ХІХІ́КАТИ) розм. (насміхатися, звичайно сміючись, посміхаючись при цьому); ЖАРТУВА́ТИ, ПІДСМІ́ЮВАТИСЯ, ПІДСМІХА́ТИСЯ (ПІДСМІ́ХУВАТИСЯ рідше), ПОСМІ́ЮВАТИСЯ, ПОСМІХА́ТИСЯ розм. (звичайно без зла, не в дошкульній, не в образливій формі); ІРОНІЗУВА́ТИ (тонко, приховано); ГЛУМИ́ТИСЯ, ЗНУЩА́ТИСЯ (зло, в'їдливо); ЄХИ́ДСТВУВАТИ без додатка, розм. (злісно, в'їдливо іронізувати); ПОТІША́ТИСЯ (насміхатися, розважаючись чиєюсь поведінкою, виглядом і т. ін.). (Ганя:) З нас усі насміхаються. Про нього кажуть "рудий Кіндрат", а про мене — "Кіндратова руда кішка" (О. Корнійчук); Хай сміються з нас, глузують — Нам байдуже, Бо замовкнуть, як почують Слово дуже (М. Рильський); — Сплюх нещасний! Щелепи вивернеш! Чим тоді хліб жуватимеш? — кепкує Уляна (М. Стельмах); — І я був би вельми улещений, — кпив далі підпоручик, — коли б ви.. згодились.. стати моїм ад'ютантом (Д. Бедзик); Не впору був твій плач і сміх не впору, То й кпились люди з сліз і сміху твого (І. Франко); Цю особливу прихильність до Соломії помічав не тільки Остап, а всі, і лиш висміювали ідного коротконогого лицаря (М. Коцюбинський); Давно, давно Езоп байки писать начав, Осміював звірят, над миром глузував (Л. Боровиковський); — На кутні б розреготалися! Годі вам над чоловіком зубоскалити! — долинуло з іншого боку (П. Кочура); — Тебе, Гнате, постав на перехресті — німці нізащо не підійдуть. — А ти не скалься (Григорій Тютюнник); — Сяде на воза, як опудало, руки розвісить, — гигикав бородань. — Гляньте на цього візника (А. Хижняк); В академії студенти через ці пружки жартували з Балабухи (І. Нечуй-Левицький); З незвичайної делікатності дідуся дивувались і потроху підсміювалися (М. Стельмах); Сам посміхається (Данило) з себе: для чого він забігає наперед? (М. Стельмах); Всю дорогу Петрик посміювався: — Ну й лікар! Людей лікує, а коня не може (Ю. Збанацький); — А Марися Іванівна завзялась будь-що переінакшити людську природу, — іронізує Артур Пилипович (О. Гончар); Масло посміховищем зробив її, глумився (А. Хижняк); — Тобі вже одинадцять років, а ти від горшка — два вершка, — продовжував знущатися Маслюк (І. Багмут); — Бе-ме-ме та й годі! — зареготалася вона, потішаючися із мене, що я нічого ніяк не второпаю (Л. Яновська). — Пор. ви́сміяти.