виснажувати

ВИСНА́ЖУВАТИ (позбавляти сили, робити безсилим, змарнілим), ЗНЕСИ́ЛЮВАТИ, ОСЛА́БЛЮВАТИ, ЗМУ́ЧУВАТИ, ВИСУ́ШУВАТИ, ЗАМУ́ЧУВАТИ, НИ́ЩИТИ, ЗАСУ́ШУВАТИ, СУШИ́ТИ, ОСЛАБЛЯ́ТИ, ВИМО́ТУВАТИ, ПІДТО́ЧУВАТИ, ПІДТИНА́ТИ, ВИСИСА́ТИ, ВИВ'Я́ЛЮВАТИ рідше, ВИСИ́ЛЮВАТИ рідше, ВИСИЛЯ́ТИ рідко, ЗНО́ШУВАТИ рідше, СКРУ́ЧУВАТИ розм., ОБЕЗСИ́ЛЮВАТИ розм. рідко. — Док.: ви́снажити, знеси́лити, осла́бити, зму́чити, ви́сушити, заму́чити, засуши́ти, ви́мотати, підточи́ти, підтя́ти, підітну́ти, ви́ссати, ви́в'ялити, підби́ти, ви́силити, зноси́ти, скрути́ти, зну́дити розм. ви́маніжити розм. рідше обезси́лити. Доводилося видиратися зі скелі на скелю, а це виснажувало і без того стомленого хлопця (О. Донченко); Море втомлює нерви.., знесилює людину... (І. Нечуй-Левицький); Лише те мистецтво варте називатися мистецтвом, яке не паралізує людську душу й не ослаблює людські м'язи (М. Рильський); Подорож змучила його вкрай (З. Тулуб); Важко було повірити, що.. так висушила, виморила, виссала її нещадна хвороба (А. Дімаров); Хвороба його замучила, в нього задавнена виразка шлунка (О. Гончар); Довгі безсонні ночі нищили його тіло (Н. Кобринська); Часом кажуть: думка сушить чоловіка, аж ось же й ні, Мирона не засушила (Грицько Григоренко); Якась жура його гризла та ослабляла тіло (М. Коцюбинський); Широко застосовувати треба засідки. Не давати ворогові в лісі відпочивати, вимотувати його всіма силами (А. Шиян); Задавнена хвороба підточувала його і до того ослаблий організм (Ю. Збанацький); — Маня не раз жалілася, як підтинають її ті лекції (О. Кобилянська); Звістка ця остаточно підбила його, наче обірвався нерв, що тримав його весь час в стані гарячкової діяльності (П. Колесник); А малась воля, малась сила, Та силу позички зносили (Т. Шевченко); (Неллі:) А ти.., Джонні, такий блідий, сумний. (Джон:) Це життя так скручує нас (Мирослав Ірчан); Як заснула, то аж у другій годині дня прокинулась, так то мене знудило і змучило (Леся Українка); Виманіжив коней, аж мокрі (Словник Б. Грінченка). — Пор. стоми́ти.

СТОМИ́ТИ (довести когось до втоми), УТОМИ́ТИ (ВТОМИ́ТИ), ЗМОРИ́ТИ, ЗАТОМИ́ТИ підсил. розм., ЗАМОРИ́ТИ розм., УМОРИ́ТИ (ВМОРИ́ТИ) розм., НАМОРИ́ТИ розм., ВИ́МОРИТИ розм., УХЕ́КАТИ (ВХЕ́КАТИ) розм., УХО́РКАТИ (ВХО́РКАТИ) діал.; ПРИТОМИ́ТИ, ПРИМОРИ́ТИ (не зовсім стомити); ПЕРЕВТОМИ́ТИ (надмірно стомити); ПОТОМИ́ТИ (всіх або багатьох); НАТОМИ́ТИ (когось або частини тіла); НАТРУДИ́ТИ, СТРУДИ́ТИ розм. (частини тіла); ПІДТОПТА́ТИ розм. (ноги); РОЗТРУСИ́ТИ розм. (стомити дорожньою тряскою); ПРОМАНІ́ЖИТИ розм. (вимучити, примусивши довго чекати). — Недок.: сто́млювати, томи́ти, уто́млювати (вто́млювати), змо́рювати, замо́рювати, вимо́рювати, затомля́ти, притомля́ти, перевто́млювати, нато́млювати, натру́джувати, труди́ти, стру́джувати, підто́птувати. Багатьох пастухів, переважно молодших, утомила довга дорога лісом (В. Гжицький); Борис пускав щуку, бажаючи її зморити, а потім уже витягти (В. Собко); До самого півдня, натомивши коня, блукає хлопець ярами та болотами (М. Стельмах); На чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила (Леся Українка); Кінь підкорився мені цілком. Возив мене так, ніби боявся скинути або розтрусити (Ю. Збанацький). — Пор. висна́жувати.

СУШИ́ТИ (позбавляти вологи, робити що-небудь сухим), ВИСУ́ШУВАТИ, ВИСНАЖУВАТИ, ОБСУ́ШУВАТИ, ПРОСУ́ШУВАТИ, ЗАСУ́ШУВАТИ (перев. м'ясо, рибу або рослини, їх плоди); ЗНЕВО́ДНЮВАТИ, ОБЕЗВО́ДНЮВАТИ (видаляти з чого-небудь воду, вологу); ПЕРЕСУ́ШУВАТИ (робити сухішим, ніж треба); ПАЛИ́ТИ, ВИПА́ЛЮВАТИ, СПА́ЛЮВАТИ, ВИСМА́ЛЮВАТИ рідше (рослинність — про сонце, гарячі вітри); ПРИСУ́ШУВАТИ, В'ЯЛИ́ТИ, ПРИВ'ЯЛЮВАТИ, ПРИСМА́ЖУВАТИ (позбавляти свіжості, сушити частково). — Док.: посуши́ти, ви́сушити, зсуши́ти, обсуши́ти, просуши́ти, засуши́ти, зневоднити, обезво́днити, пересуши́ти, ви́палити, спали́ти, ви́смалити, присуши́ти, прив'ялити, присма́жити. Швидко сушить вітер землю (О. Гончар); Рибалки.. сушили на собі коло вогню мокрі сорочки (І. Нечуй-Левицький); Сонце вже пригрівало, висушуючи рештки роси на придорожніх квітах і бур'янах (В. Гжицький); Дощик її (рожу) змиє, вітер обсушить мокрі листочки (Н. Кобринська); Одного разу рибалки причалили до острова просушити сіті (О. Донченко); Сонце.. було сліпучо-яскраве і невмолиме і випалювало зелену траву в міському саду (В. Собко); Святий, огненний господине (сонце)! Спалив єси луги, степи (Т. Шевченко); Сонце висмалює нектар, бджола люто бринить (К. Гордієнко); Суховій в'ялив городину (Ю. Яновський).