висота

ВИСОТА́ (простір на великій віддалі від землі), ВИСОЧИНА́, ВИСОЧІ́НЬ, ВИШИНА́, ВИСО́КІСТЬ, ПІДХМА́Р'Я перев. поет., ПІДНЕБЕ́ССЯ перев. поет., ВИСЬ поет., ПІДНЕБЕ́СНІСТЬ рідко. І сонця радіснеє коло світить нам буде з висоти (В. Сосюра); Настав вечір. В космічній височині заблищали зірки (О. Досвітній); В ясну височінь злетів жайворонок (О. Донченко); Ми не бажаємо війни! Хай над містами й нивами Сіяє сонце з вишини (І. Нехода); У високостях голубих.. Співець просторів весняних Вже дзвонить срібними піснями (Б. Грінченко); За високою струнною дзвіницею.. десь у білому підхмар'ї зникають лебеді (М. Стельмах); — Я літаю, я шугаю, неначе орлиця в піднебессі понад верхами гір (І. Нечуй-Левицький); Десь під нами залишились хмари. Стала ближче недосяжна вись (М. Шеремет).

ВИСОТА́ (частина земної поверхні, вища від навколишнього простору), ВИСОЧИНА́, УЗВИ́ШШЯ рідко; УЗГІ́Р'Я (ВЗГІ́Р'Я) (невелика височина). Ходи сполучення пролягали вздовж висоти в обидва боки (В. Кучер); — Пам'ятаю вашу чітку атаку на височину Н. (Ю. Яновський); Всміхається з узвишшя дітям Кобзар, мов світоч, над Дніпром (М. Терещенко); Узгір'я.. темно-синьою хмарою спускалося в море (Леся Українка); На взгір'ї.. вітряки крилами розмахують (А. Головко).

ВИСОТА́ (відстань від основи предмета до найдальшої точки його вгорі по вертикальній лінії), ВИСОЧИНА́, ВИШИНА́, РІСТ (про тварин і рослини) рідко, ЗРІСТ рідко (про тварин і рослини). Не висотою хмарочосів вимірюється гідність народів, а високістю мети і намірів (О. Довженко); Дуб здалеку вирізнявся серед інших дерев своєю височиною (А. Шиян); І росте той Бух Копитович не часами, а хвилинами, і в ширину і в вишину (казка); (На Капрі) дико ростуть.. цілі ліси кактусів-опунцій, які бувають ростом у 2 чоловіки і більше (М. Коцюбинський); Серед тих собак вирізнявся своїм зростом великий Волохан (В. Трублаїні).

ВИСОТА́ (високий рівень розвитку чого-небудь), ВИСОЧИНА́, ВИСОЧІ́НЬ. На нові висоти піднялась українська наука, культура, мистецтво (з журналу); Ще ніколи (Параска) не стояла на височині такої слави, тож зніяковіла, здивована була (К. Гордієнко); Основоположник української літератури (Шевченко) перший, хто підняв українську мову на височінь справжньої літературної мови (М. Рильський).