витікати

ВИЛИВА́ТИСЯ (текти звідки-небудь назовні), ПРОЛИВА́ТИСЯ, ВИТІКА́ТИ (струменем або краплями); ВИБІГА́ТИ, ЗБІГА́ТИ (під час кипіння); ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм. (поступово крізь що-небудь). — Док.: ви́литися, проли́тися, ви́ллятися рідше пролля́тися рідше ви́текти, ви́бігти, збі́гти, просочи́тися, просоти́тися, просота́тися. Вода виливалась двома струмочками з куточків уст (пораненого) (В. Гжицький); Вогонь.. притух у тому місці, де пролилось вино (С. Скляренко); Поруч із пам'ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (З. Тулуб); Що з горшка вибіжить, то не позбираєш (М. Номис); В печі щось.. засичало. То збігав куліш (М. Коцюбинський); Вода невеличкими краплинами почала просочуватись крізь пісок (М. Коцюбинський).

ВИПЛИВА́ТИ (про річку, струмок і т. ін. — брати початок звідкись), ВИТІКА́ТИ. З холодної кринички випливав попід цямрину струмок (В. Гжицький); Найбільша притока Єнісею — багатоводна Ангара, що витікає з озера Байкал (з підручника).

ВИТІКА́ТИ (про рідину — рухатися, виділятися звідки-небудь струменем або краплями), ВИХО́ДИТИ, СОЧИ́ТИСЯ, ТОЧИ́ТИСЯ, ВИТО́ЧУВАТИСЯ, ВИСО́ЧУВАТИСЯ, СЛЬОЗИ́ТИ, СЛЬОЗИ́ТИСЯ, ПРОТІКА́ТИ, ПРОСО́ЧУВАТИСЯ, ПРОСО́ТУВАТИСЯ розм. (поступово крізь що-небудь); СТІКА́ТИ (у якесь вмістилище). — Док.: ви́текти, ви́литися, ви́йти, ви́точитися, ви́сочитися, протекти́, просочи́тися, просоти́тися, просота́тися, стекти́. У воді кров витікає з розтятих вен непомітно (Ю. Смолич); Поруч із пам'ятником помітили струмок, що витікав із розколини іржавої скелі (З. Тулуб); І витоплений із руди метал з печей виходить (Н. Забіла); З невеликого вим'я (кізки) сочилося молоко (М. Стельмах); З руки в нього точилася кров (П. Панч); Інна відчула себе так, наче вся кров раптом виточилася з її тіла (Ю. Шовкопляс); Оглянув Кметик обережно бузька, розпука тяженька огорнула його душу: ліва нога в коліні надвоє зламана, а з-під лівого крила сльозить кров (С. Ковалів); Теплий сік З дерев розчахнутих помалу Сльозивсь (М. Стельмах); Крізь стелю вода протікала (Леся Українка); Вода невеличкими краплинами почала просочуватись крізь пісок (М. Коцюбинський); Потім він.. підставляє глек, Щоб із берези в глек його стікала Вода живлюща (М. Рильський).

ВИТІКА́ТИ (про річку, струмок і т. ін. — виходячи з чого-небудь, із-під чогось назовні, брати початок), ВИПЛИВА́ТИ, ВИРИНА́ТИ діал. (про джерело). — Док.: ви́текти, ви́плисти, ви́пливти, ви́ринути. Я побачив, як із схилу кручі витікає маленький чорний струмок (О. Донченко); З холодної кринички випливав попід цямрину струмок (В. Гжицький); Ой у городі криниченька одна, да виринає холодная вода (Словник Б. Грінченка).

ЛИ́ТИСЯ (про будь-яку рідину), ЛЛЯ́ТИСЯ рідше, ТЕКТИ́, ЛИ́ТИ, БІ́ГТИ, ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, ТОЧИ́ТИСЯ, РИ́НУТИ підсил., ЦІДИ́ТИ підсил., ЮШИ́ТИ підсил., СИ́ПАТИСЯ розм., ХЛЮЩА́ТИ розм., ЦІ́ВКОЮ БИ́ТИ підсил. розм., ТОКУВА́ТИ розм. рідко, ЦВИ́ГАТИ (ЦВІ́ГАТИ) діал., ХЛЯ́НУТИ діал., БУ́РИТИ підсил. діал.; ІТИ́ (ЙТИ), ЦЕБЕНІ́ТИ (ЦИБЕНІ́ТИ) підсил. розм. (перев. про кров); СТРУМУВА́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИ, СТРУМЕНІ́ТИСЯ, СТРУМИ́ТИ, СТРУМІ́ТИ, СТРУМИ́ТИСЯ, ЦІДИ́ТИСЯ, ДЗЮРИ́ТИ (ЦЮРИ́ТИ) розм., ЦЮРКОТА́ТИ підсил. розм., ЦЮРКОТІ́ТИ підсил. розм., ЧЮРИ́ТИ (ЧУРІ́ТИ) діал., ЧУ́РКАТИ діал. (тонким струменем); КОТИ́ТИСЯ (краплями). Через муровану греблю тихо лилася вода, булькотіла й шуміла по східцях і вливалась в Сулу (І. Нечуй-Левицький); З неба темного невпинно ллється дощ без краю, — Певне, нічка затопити Моренько бажає (Леся Українка); Тече вода в синє море, Та не витікає (Т. Шевченко); Він показав руки свої в землюці і в крові. — Бач, чим підкопувалися! Аж піт з усіх лив (А. Головко); Струмують, ґрунт змивають води. Біжать воркуючи струмки До повноводної ріки (М. Шпак); Одійшли (дівчата) дальше од кручі, де вода ще не дійшла до каміння і пливе тиха да чиста (П. Куліш); Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам'яними стінами (І. Нечуй-Левицький); Першим стояв високий робітник у косоворотці. З руки в нього точилася кров (П. Панч); Рибалка довго ходить по дібровах, .. Де ключ прозоро б'є з-під косогору, І рине, і дробиться по піску (М. Рильський); Зимний дощ цідив, як із відра (І. Франко); (Полікарп Іванович:) Сонце парить, піт юшить з тебе (М. Кропивницький); Дощ острий, зимний сипавсь з хмар густих, в лице ми сік, промочував все тіло (І. Франко); Прокинувся — мокрий: хлющить з мене піт! (І. Нехода); Рука нащупує затвор, але плече відмовляється слугувати — кров б'є цівкою (В. Логвиненко); А Тимофієві й досі здається, що кров командира токує по узбережжю, втискається в пісок (М. Стельмах); А вода хляне та й хляне (Словник Б. Грінченка); Бурить як з барила (Словник Б. Грінченка); Денис заліплює ранку бинтом. — І кров не йде! (О. Гончар); (Максим:) Та ви ж хоч сорочкою руку зав'яжіть! Бач, як кров цебенить! (Я. Мамонтов); Розхристаний, скривавлений.., він ніяково тупцявся перед кошовим, мацаючи поранену руку, з якої цибеніла кров (С. Добровольський); Наші вже пішли. Навмисне залишили нас удвох, — сказала дівчина, витираючи сльози, що так і струмували з її очей (П. Автомонов); Він помітив поставленого на триніг шланга, з якого пружинистою цівкою струменіла на квітник вода (Ю. Мушкетик); Скриплять на завісах хвіртки, співучою цівкою струмить молоко в дійниці (М. Іщенко); З високих скель струмів у озеро пінявий водоспад (Л. Смілянський); Піт брудними патьоками струмився по його обличчю (С. Добровольський); Тільки й чути, що через греблю на лотоках водиця цідиться (Г. Квітка-Основ'яненко); Трьома струмцями піт з його дзюрив (П. Грабовський); Кров із тебе цюритиме, так будуть бити! (Л. Мартович); Сльози капали, цюркотіли, розливалися ріками (Б. Харчук); Там (у храмі).. траплялась нагода оддячить Гутенюкам за смерть Василеву та за ту кров, що не раз чюрила з Палійчуків (М. Коцюбинський); — Я кинув геть топорець, обілляв безтямну водою, спинив кров, що чуріла з її рани (І. Франко); У матері по кам'яному обличчю котились сльози й падали на хліб (Ю. Яновський). — Пор. 1. витіка́ти.