вкладати

ВКЛАДА́ТИ (УКЛАДА́ТИ) (класти всередину чого-небудь, у що-небудь), ВСУВА́ТИ (УСУВА́ТИ), ВСО́ВУВАТИ (УСО́ВУВАТИ), ЗАСО́ВУВАТИ (ЗАСУВА́ТИ) (сунучи); ВПИХА́ТИ (УПИХА́ТИ), ЗАПИХА́ТИ, ВТИСКА́ТИ (УТИСКА́ТИ), ВТИ́СКУВАТИ (УТИ́СКУВАТИ), БГА́ТИ, ВПИРА́ТИ (УПИРА́ТИ) розм. (із зусиллям, силоміць). — Док.: вкла́сти (укла́сти), вложи́ти (уложи́ти), всу́нути (усу́нути), засу́нути, впхну́ти (увіпхну́ти) (упхну́ти), впха́ти (увіпха́ти) (упха́ти), запхну́ти, вти́снути (ути́снути), убга́ти (вбга́ти), впе́рти (упе́рти). Соломія.. кинулась вкладати в скриню повиймані та порозкидані речі (І. Нечуй-Левицький); Саїд Алі швидко вклав скрипку в футляр (І. Ле); Усунули мені в руку (гроші) та й годі (Панас Мирний); Погиба.. решту папірців знову засовує у халяву (М. Стельмах); Роберт поквапливо впихав папки до шафи (А. Хижняк); Він одрізав собі окраєць і упхнув у кишеню (А. Головко); Дід Оверко хутко запихав у кишеню шапку (О. Донченко); Пан Зефірин підступив до панотця, з подякою стиснув йому руку і втиснув в ту руку завинутого в папірець дуката (І. Франко); Взяла (тітка) жмутище клоччя, ледве вперла у глечик, запалила (Г. Хоткевич).

ДАВА́ТИ (комусь особисто, до рук), ПОДАВА́ТИ, ВКЛАДА́ТИ зі сл. в руку (руки), перев. уроч.; ВРУЧА́ТИ (в офіційній, урочистій обстановці); ПЕРЕДАВА́ТИ (від однієї особи до іншої); РОЗДАВА́ТИ, РОЗТИКА́ТИ розм. (кільком, багатьом); ВІДДАВА́ТИ (перев. повертаючи назад узяте, позичене тощо); СУ́НУТИ, СО́ВАТИ (поспішно, недбало чи потай). — Док.: да́ти, пода́ти, вкла́сти, вручи́ти, переда́ти, розда́ти, розти́кати, відда́ти, суну́ти. — Яка ж дівчинка розумненька! — щовечора казала сусіда стара, гладячи дівчинку по головці та даючи у дрібненькі рученятка шажок і другий (Марко Вовчок); Суворо й урочисто подавала мати батькові свячений хліб,.. нарізав (батько) його.. і роздавав родині (Ю. Яновський); Вкладає (Гелен) меча в руку Кассандри (Леся Українка); Раз у раз долинають оплески: ..то ще комусь вручають атестат зрілості (О. Гончар); Роман виймає з кишені гроші, передає матері (М. Стельмах); — На ж намисто! — здіймаючи з шиї, подає Христя. — Не треба. Як прийдеш — тоді віддаси (Панас Мирний); Одна (баба) та суне мені попід столик гроші (Лесь Мартович); Бачить (Явдоха), що солдат не дивиться на неї, та й стала йому совати бублики в руку (Г. Квітка-Основ'яненко).

Ї́СТИ (приймати їжу), СПОЖИВА́ТИ, ЗАЖИВА́ТИ, ЖИВИ́ТИСЯ, УЖИВА́ТИ (ВЖИВА́ТИ) розм., ПОЖИВЛЯ́ТИСЯ розм., ПОЖИВА́ТИ розм., КУСА́ТИ розм., ЖУВА́ТИ розм., ірон., РЕМИГА́ТИ вульг., ТРАПЕЗУВА́ТИ заст., жарт., ірон., ЗАЇДА́ТИ діал., ХАРЧУВА́ТИ діал., ГА́МАТИ (ГА́МКАТИ) дит., Ї́СТОНЬКИ незм. пестл., дит., Ї́СТОЧКИ незм. пестл., дит.; ПРИПАДА́ТИ до чого; НАМИНА́ТИ розм., УМИНА́ТИ розм., МОЛОТИ́ТИ розм., ВБИРА́ТИ (УБИРА́ТИ) розм., УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) розм., УТИРА́ТИ (ВТИРА́ТИ) розм., РУБА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм., МОТА́ТИ фам., ЖЕ́РТИ вульг., ЛУПИ́ТИ вульг., ЛО́ПАТИ вульг., ТРІ́СКАТИ вульг., ТРОЩИ́ТИ вульг., ЗАЖИРА́ТИ вульг., ЗЖИРА́ТИ вульг., НАВЕРТА́ТИ вульг., ПЕ́РТИ вульг., ГАТЕЛИ́ТИ фам., ПРАСУВА́ТИ фам., ЗАТИРА́ТИ діал., ТЛИ́ТИ розм. (жадібно, багато, не відриваючись); КОВТА́ТИ розм., ГЛИТА́ТИ розм., ХЛИСТА́ТИ розм., ТЬО́ПАТИ розм. (перев. ложкою рідку страву), ЛИГА́ТИ вульг. (поспіхом, не жуючи); ПОЇДА́ТИ, ПІДМІТА́ТИ розм., ПОГЛИНА́ТИ розм., ПРОГЛИНА́ТИ розм., ПОЖИРА́ТИ вульг., ПРОЖИРА́ТИ розм. вульг. (жадібно, повністю); ПІДЖИ́ВЛЮВАТИСЯ (ПІДЖИВЛЯ́ТИСЯ) розм., ПІДКРІ́ПЛЮВАТИСЯ (ПІДКРІПЛЯ́ТИСЯ) розм., ПОКРІПЛЯ́ТИСЯ розм., ПІДСИ́ЛЮВАТИСЯ розм. (трохи); ЧА́ВКАТИ розм., ЧВА́КАТИ розм., ЧВАКОТІ́ТИ розм., ЧВЯ́КАТИ розм. (їсти, голосно прицмокуючи губами). — Док.: з'ї́сти, спожи́ти, зажи́ти, поживи́тися, ужи́ти (вжи́ти), пожи́ти, укуси́ти (вкуси́ти), зжува́ти, зремиґа́ти, заї́сти, га́мнути (га́мкнути), зага́мати (зга́мати) (зга́мкати), припа́сти, ум'я́ти (умня́ти), умолоти́ти (вмолоти́ти), вбра́ти (убра́ти), укла́сти (вкла́сти), уте́рти (вте́рти), зруба́ти, змота́ти, убга́ти (вбга́ти), зже́рти, злупи́ти, зло́пати, поло́пати, стрі́скати, строщи́ти, заже́рти, зже́рти, наверну́ти, спе́рти, проковтну́ти, злига́ти, пої́сти, підмести́, поглину́ти, проглину́ти, поже́рти, проже́рти, підживи́тися, підкріпи́тися, покріпи́тися, підси́литися. Кажуть сусіди, що тут ходили, — її сім'я все макуху їла і стала примішувати бадилля, назбиране з осені (В. Барка); Широко живеш, Мар'яне: ковбасу споживаєш! (М. Стельмах); Вона сиділа у своїй скромній світличці.. й заживала проскурку (М. Коцюбинський); Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Леся Українка); Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає! (прислів'я); Малому було все байдуже: аби поживився, виспався, скупався, він більше і не бажав (О. Маковей); Поживай Хведьку, то хрін, то редьку (М. Номис); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Панас Мирний); Дика коза унадилась до чоловіка в город капусту жувати (казка); Балоун ремиґав партику солдатського хліба (переклад С. Масляка); Отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувати (О. Стороженко); Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (О. Кобилянська); Майстер скінчив свою роботу і харчував коло стола (Марко Черемшина); Жінка сало гамнула та на кота звернула (М. Номис); І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю, Та виглядаю все Зозуленьку мою (Л. Глібов); (Квасилиха:) Їсточки вже так скортіло, аж тім'ячко болить... (М. Кропивницький); Грицько.. хотів припасти до бублика.., але зупинивсь (Б. Грінченко); Я собі сидів за столом, вряди-годи прислухався до лотокового шуму жіночих голосів і наминав смачні страви (Є. Гуцало); Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський); Умолотити тарілку борщу; Рябку й не сниться, не верзеться.. Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає (П. Гулак-Артемовський); Він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями (О. Гончар); — А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко); — Як мотає? Наче три дні не їв (С. Васильченко); Устав хазяїн, сів — жере, аж чавка... (збірник "Україна сміється"); (Євфросина:) Тепер люде стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб (І. Нечуй-Левицький); — Лопай, нечиста сило! Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить (О. Стороженко); — Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григір Тютюнник); Черва.. так то їла листя, а то вже гіллячки трощить (Остап Вишня); Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Б. Грінченка); Гусінь капусту зжерла; — Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну луску хліба прасує, — знаємо! (Г. Косинка); Панотець затирав сметану з свіжим сиром (А. Свидницький); — Було не тлити весь ранок, було собі лишати й на вечір! — сказав дід Панько (І. Франко); Йому б оце лежати на печі, та вареники ковтати, та люльку смоктати (З. Мороз); Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали (І. Котляревський); Учивсь (Гриць) дуже добре, а їв у бурсі дійсно геніально.. Поїдав не тільки свої порції, але й товаришів (О. Маковей); З їжі підмів все, що знайшлося у Валета на кухні (П. Дорошко); Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Ю. Збанацький); Він (Хо) присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Ю. Смолич); Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину.., печеру усю затуляє (М. Зеров); Та я тоту бурішечку гірко прожираю, Варениці на полиці, на них позираю (коломийка); Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її (М. Коцюбинський); Вони так не дуже поспішалися до шахти й устигли дома гарненько підкріпитись (С. Черкасенко); Всі.. покріпилися їдою на тому самому місці, де вчора вечері заживали (переклад М. Лукаша); Всю дорогу вона чавкала смажену курку (П. Панч); Чвакати паляницю. — Пор. 1. ковта́ти, 1. спожива́ти, 1. харчува́тися.

НАБИ́ТИ (наповнити що-небудь чимось, щільно вкладаючи, втискаючи всередину), НАТОВКТИ́ розм., НАТОПТА́ТИ розм., ЗАБИ́ТИ розм., ЗАГАТИ́ТИ розм., НАТОВКМА́ЧИТИ розм.; НАБГА́ТИ, НАПХА́ТИ розм., НАБЕ́ХКАТИ розм., НАТИ́СКАТИ розм. (безладно, жужмом); НАПАКУВА́ТИ (звичайно про певне вмістище на зразок валізи, шафи тощо або приміщення); НАЧИНИ́ТИ (гільзу — порохом, снаряд — зарядом і т. ін.). — Недок.: набива́ти, нато́птувати, забива́ти, зага́чувати, натовкма́чувати, напиха́ти, напако́вувати, начиня́ти (начи́нювати). Кирило.. витяг люльку і почав набивати (Панас Мирний); Набити в подушку пір'я; — То я книжками так натовк свої валізи (Т. Масенко); Дід натоптував у ящик сіна (Григорій Тютюнник); — А я довго при батькові не буду.., — безжурно говорить Клим і до самого краю забиває рот немудрою закускою (М. Стельмах); — І де ви.. свої книжки діватимете? Всю хату загатили (М. Стельмах); Шелест мовчки напихає й закриває чемодан (І. Кочерга); — О, людино! — загримів він до Романа. — Сирицею мішок набехкав! Тьху!.. (О. Гончар); Три сапети напакував дід Омелько (З. Тулуб). — Пор. вклада́ти, 1. накла́сти.

СКЛАДА́ТИ (збирати речі докупи, у певне місце), УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ), ПАКУВА́ТИ, СПАКО́ВУВАТИ (обгортаючи в пакунки). — Док.: скла́сти, укла́сти (вкла́сти), спакува́ти. Вона.. на ранок склала свої речі.. і поїхала в місто (О. Іваненко); Весь отой крам треба було мити, шурувати, сушити і — знов укладати на давнє місце (Ірина Вільде); Петруня в конторі швидко пакує свої речі (С. Васильченко).

ВИТРАЧА́ТИ що (використовувати, вживати гроші, майно з певною метою), ТРА́ТИТИ, ЗАТРА́ЧУВАТИ, ЗАТРАЧА́ТИ, ВИТРА́ЧУВАТИ, ВКЛАДА́ТИ (УКЛАДА́ТИ), ПРОТРА́ЧУВАТИ розм., ПУСКА́ТИ розм.; ПРОЖИВА́ТИ (на прожиття); ПРОЇДА́ТИ розм. (на харчування); ВИТРАЧА́ТИСЯ, ТРА́ТИТИСЯ (без додатка — витрачати свої гроші, цінності на кого-, що-небудь); ГАТИ́ТИ розм., ВГА́ЧУВАТИ (УГА́ЧУВАТИ) розм., ВГАНЯ́ТИ (УГАНЯ́ТИ) розм., ВСА́ДЖУВАТИ (УСА́ДЖУВАТИ) розм., ВБУХА́ТИ (УБУХА́ТИ) фам., рідко (у великій кількості). — Док.: ви́тратити, стра́тити, затра́тити, потра́тити, вкла́сти (укла́сти), положи́ти рідко протра́тити, пусти́ти, прожи́ти, прої́сти, ви́тратитися, потра́титися розм. стра́титися, вгати́ти (угати́ти), ввігна́ти (увігна́ти), вгна́ти (угна́ти), всади́ти (усади́ти), вбу́хнути (убу́хнути), втелю́щити (утелю́щити) фам. (Руфін:) З маєтків наших я тобі нічого не бороню й ніколи не спитав би, куди та на що гроші витрачаєш (Леся Українка); Пани й пані тратили скажені гроші на дорогі убори (І. Нечуй-Левицький); — Мама казала, що мало дров купила, бо дуже багато грошей стратила на тую канапку! (Леся Українка); — Карбованець можна затратити в різних господарствах,.. з різною ефективністю (з журналу); — Концесіонерам доведеться вкладати чимало коштів, щоб.. з індійських річок дістати воду на концесійні землі (І. Ле); Вкласти гроші в будівництво; Не один останню копійку протратив на свічки, та молився,.. щоб Бог поміг щасливо (скласти екзамен) (А. Свидницький); — А гроші на що пускаєш? — На делікатеси дітям! — ..всміхався Матрос-Марусик (Є. Гуцало); Що за літо заробить Мотря, те за зиму й проживуть (Панас Мирний); Капітанша знов сиділа без роботи, проїдаючи останні зароблені шаги (І. Нечуй-Левицький); (Палажка:) З останнього витрачаються (батьки) та учать їх (дітей), щоб із них люди вийшли (С. Васильченко); — Не вбивайся, не траться, не давай мені намиста і дукатів (Г. Квітка-Основ'яненко); Мало не всі свої статки він вгатив в окрему чинбарню (М. Стельмах); — Це хтось двигонув собі (хату), так двигонув!.. Це, брат, не одну тисячу вгнав (А. Головко); Крейгер всадив (у скуповування акцій) уже всі свої гроші (Ю. Смолич); — Це він усі свої гроші туди вбухав (Словник Б. Грінченка); — Двадцять п'ять карбованців втелющив та за упряж три (І. Нечуй-Левицький).

КЛА́СТИ (поміщати, розміщувати перев. у лежачому положенні), ЛОЖИ́ТИ рідко, ПОКЛАДА́ТИ заст.; СКЛАДА́ТИ, УКЛАДА́ТИ (ВКЛАДА́ТИ) (у певному порядку, в одному місці); ПІДКЛАДА́ТИ (додатково, ще трохи). — Док.: покла́сти, положи́ти, скла́сти, укла́сти (вкла́сти), підкла́сти. Снопи на воза клав Данько, Левко з Дусею подавали (О. Гончар); Витягли Федора з гузиря, положили на рядно і почали трусити (Панас Мирний); Стали її на ніч покладати, і кожухом укривати, і водою напувати... (Г. Квітка-Основ'яненко); Левко і Марія на самому краю лану закінчували складати копи. Левко укладав останні снопи (І. Цюпа); Треба раз у раз підкладати у вогнище хмиз, щоб воно не погасло (О. Донченко). — Пор. 1. поміща́ти.