ворогування

ВОРОГУВА́ННЯ (ворожі стосунки), ВОРОЖНЕ́ЧА, ВОРОЖДА́ поет. рідше, ПРОТИСТОЯ́ННЯ, АНТАГОНІ́ЗМ. На зміну державній єдності (Київської Русі) прийшло ворогування удільних князів (О. Довженко); Вже давно між хлопцями точилася ворожнеча (К. Гордієнко); Хан Котян хотів неодмінно породичатися з руськими, щоб припинити ворожнечу (А. Хижняк); Прийде день великої відради: Чоловіцтво, змучене украй, Ворожду закине братства ради, На землі побачать люди рай (П. Грабовський); В її відносинах до старшого брата й сестри чується глухий антагонізм (Леся Українка).

НЕПРИ́ЯЗНЬ (недоброзичливе ставлення до кого-, чого-небудь), НЕПРИХИ́ЛЬНІСТЬ, АНТИПА́ТІЯ підсил., НЕДОБРОЗИ́ЧЛИ́ВІСТЬ підсил., НЕДРУЖЕЛЮ́БНІСТЬ підсил., НЕЛЮБО́В підсил., ВОРО́ЖІСТЬ підсил.; НЕЛА́СКА, НЕПРИВІ́ТНІСТЬ, НЕЛЮБ'Я́ЗНІСТЬ (відсутність лагідності, привітності в ставленні до кого-, чого-небудь). — Правда твоя, у мене до нього є й особиста неприязнь, глибока антипатія (О. Донченко); Неприхильність великого князя до хлопського руху та його заборона видерли в народу зброю з рук (Ю. Опільський); Він з перших днів свого перебування в районі відчув приховану недоброзичливість з боку Ситника (С. Журахович); Слова його складалися так, що в них звучала давня його нелюбов до кореспондентів (Л. Первомайський); Горпина висидить цілу.. ніч, плачучись то на чоловічу неласку, то на його нещирість (Панас Мирний); О. Альойзій намагався йому щось приємне сказати, але так збентежився непривітністю Миколи, що нічого не міг видумати (Лесь Мартович). — Пор. відра́за, ворогува́ння, 1. злість, неми́лість.