1. Словник української мови у 20 томах

ворогування

ВОРОГУВА́ННЯ, я, с.

Ворожі стосунки між кимось, чимось, виявлення неприязні, ненависті до кого-, чого-небудь.

Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами, з ворогуванням селянина до інтелігента (М. Коцюбинський);

Нарожній завжди стривожений був гризнею, ворогуванням між селами (К. Гордієнко);

Сковорода махнув рукою, помовчав трохи й заговорив піднесено: – Республіка, в якій хотів би жити і я, буде країною любові, дружби, праці! В ній не повинно бути ворогування й розбрату (Василь Шевчук).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. ворогування — ворогува́ння іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. ворогування — -я, с. Ворожі стосунки між кимсь, виявлення неприязні, ненависті до кого-, чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. ворогування — ВОРОГУВА́ННЯ (ворожі стосунки), ВОРОЖНЕ́ЧА, ВОРОЖДА́ поет. рідше, ПРОТИСТОЯ́ННЯ, АНТАГОНІ́ЗМ. На зміну державній єдності (Київської Русі) прийшло ворогування удільних князів (О. Довженко); Вже давно між хлопцями точилася ворожнеча (К. Словник синонімів української мови
  4. ворогування — Ворогува́ння, -ння, -нню, -нням Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. ворогування — ВОРОГУВА́ННЯ, я, с. Ворожі стосунки між кимсь, виявлення неприязні, ненависті до кого-, чого-небудь. Він [лікар] веде боротьбу з темнотою, з забобонами, з ворогуванням селянина до інтелігента (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  6. ворогування — Ворогува́ння, -ня с. Враждованіе. К. Краш. 11. Словник української мови Грінченка