ворог

ВО́РОГ, а, ч.

1. Той, хто перебуває в стані ворожнечі, боротьби з ким-небудь; недруг, супротивник.

Стали вони тяжкими ворогами. Кожен кожному робив перешкоди, кожен кожного судив між людьми (Панас Мирний);

Хлопець не мав ніяких ворогів, ціле село було готове на те присягнути (О. Кобилянська);

Бо не вороги страшні – страшні зрадливі друзі (А. Дімаров);

// кого, чого, рідше кому. Принциповий противник кого-, чого-небудь.

Коронний польський гетьман Конецпольський, запеклий ворог козацької волі, прибув у Кодак з польськими панами й військом і справив у новій фортеції бучний бенкет (А. Кащенко);

Фанатичний ворог курців і поклонник Бахуса, звитяжець Амурат IV, втративши терпець стратега, переодягнувся в мундир рядового воїна і сам поліз на стіну Багдада (Р. Іваничук);

Бачу, що ворог ви нашій владі, прихований до пори ворог (Ю. Андрухович).

2. перев. збірн. Супротивник на війні.

А тут кричать та в труби сурмлять, .. В наскок яряться вороги (І. Котляревський);

Рубаюсь з ворогом, співаю, В піснях до бою закликаю Всіх тих, що мляві, чи недужі, Чи під укриттям сплять байдужі (М. Вороний);

Дав [комісар] розпорядження партизанам відтягти ворога вбік (Ю. Яновський);

Невідомо куди зник кращий кулеметник .. взводу Асанов, і поміж бійцями поповзла темненька чутка, що Асанов не вбитий, а перебіг до ворога (А. Дімаров).

3. перен. Шкідник сільськогосподарських рослин, лісу і т. ін.

Тихович вірив у можливість боротьби з ворогом винограду [філоксерою] (М. Коцюбинський);

Багато ворогів має ліс. Особливо великої шкоди завдають йому численні шкідники (з наук.-попул. літ.);

Поміж захворювань, зокрема грибкових, чільне місце посідає фітофтороз – найбільший ворог картоплі саме в період зберігання (із журн.).

4. перен. Те, що спричинює шкоду, зло.

Язик мій – ворог мій (примовка);

Тільки й єсть у нас ворог – наше серце. Благословіть, мамо, шукати зілля (П. Загребельний);

Треба завжди пам'ятати, що найбільший ворог [людини] – самовпевненість (М. Слабошпицький);

// кому. Той (те), що спричинює щось негативне для кого-небудь.

Деколи ветерани аж насмішать Інну, коли зчинять дискусію, скажімо, про вітер: хто він, друг чи ворог людині? (О. Гончар);

Ніхто собі не ворог (В. Дрозд).

(1) Вну́трішній во́рог – той, хто шкодить у своїй країні, виступаючи проти її ладу.

Та ще прошу і взиваю вас, щоб ви добре стежили не лиш за тим, чи не підходить ворог, але чи нема його між нами. Внутрішній ворог гірший [від] усіх (Б. Лепкий);

– А раптом це звичайний шкурник і кар'єрист? – Байдуже. Аби не ворог внутрішній, не супостат (Василь Шевчук);

(2) Во́рог наро́ду, іст. – позначення безпідставно засудженого або звинуваченого у злочині проти політичного режиму в роки сталінських репресій у СРСР.

Керівництво навiяло йому думку, що я ворог народу, небезпечна i шкiдлива людина, нацiоналiст, контрреволюцiонер (О. Довженко);

Люди гризлися за місця біля вікон, за те, хто з них був чи є “ворог народу”, а хто ні, – хто... “правильно”, по заслузі сидить у цій “буцигарні”, а хто “безневинна жертва”... (І. Багряний);

Під гаслом боротьби з ворогами народу відбувалося безпрецедентне порушення етнічних та національних прав, рівноправ'я у міжетнічних та міжнаціональних стосунках (з наук. літ.);

(3) Зо́внішній во́рог – той, хто нападає на країну ззовні, порушуючи її кордони.

Князівська влада .. була обмежена боярським віче, яке використовувало князя як воєначальника і укладало з ним “ряд” – угоду, за якою князеві виділялись функції лише захисника князівства й оборонця від зовнішніх ворогів (Р. Іванченко);

Центральна Рада УНР ухвалила закон про створення народної армії на міліційній основі для оборони держави від зовнішнього ворога (з наук.-попул. літ.);

(4) Кро́вний (смерте́льний) во́рог – лютий, непримиренний ворог.

Корінці [винограду] чисті, здорові, не знають ще свого смертельного ворога (М. Коцюбинський);

[Сербин:] Чи мені не було своїх дівчат, що я полюбив тебе – .. сестру свого кровного ворога? (С. Васильченко);

Яресько, стиснувши зуби, випускав з берега по них кулю за кулею, бачив, як падає у воду то один, то другий з смертельних його ворогів (О. Гончар);

Нажива́ти / нажи́ти [собі́] во́рога див. нажива́ти.