втинати

ВІДРІ́ЗАТИ (ріжучи, відокремлювати частину від цілого), УРІ́ЗАТИ (ВРІ́ЗАТИ), ВІДІТНУ́ТИ, ВІДТЯ́ТИ, УТНУ́ТИ (ВТНУ́ТИ), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), УКРА́ЯТИ (ВКРА́ЯТИ), ВІДКРА́ЯТИ, ВІДБАТУВА́ТИ розм., ВІДЧИКРИ́ЖИТИ розм., УКРА́ЇТИ (ВКРА́ЇТИ) діал.; ВІДШМАТУВА́ТИ (великий шматок); ОБРІ́ЗАТИ (звичайно, щоб відкинути). — Недок.: відрі́зувати, урі́зувати (врі́зувати), відтина́ти, утина́ти (втина́ти), відкра́ювати, відбато́вувати, обрі́зувати, обріза́ти рідше. Уляна .. відрізала окраєць хліба (Григорій Тютюнник); — Домко, вріж нам сала! (М. Стельмах); Вона одтяла ножицями пасмо своєї коси (І. Нечуй-Левицький); Як добрі щепи садівник плекає! Так, що всі зайві парості втинає, Щоб добрі соки йшли все вгору, вгору (І. Франко); Відкраяти шмат житнього хліба, намастити маслом та обчистити зелену цибулину, — .. для Антона найкраща їжа (С. Чорнобривець); Я ті шкури не зіпсую, Свою пайку відбатую (пісня); — Таж усі знають, що тобі пальця січкарнею відчикрижило (М. Зарудний); Корній сів, укроїв хліба і почав їсти (Леся Українка); Спересердя відшматував (дід) півсторінки, крутив цигарку (Ю. Збанацький); Я сад поміщика маленьким у день за гривеник копав. З дерев обрізував там віти (В. Сосюра).

ОБРІ́ЗАТИ (відрізавши кінці, краї чого-небудь, вирівняти, зробити коротшим або зменшити розміри чого-небудь), ПІДРІ́ЗАТИ, ОБТЯ́ТИ (ОБІТЯ́ТИ рідше), УТЯ́ТИ (ВТЯ́ТИ), ПІДТЯ́ТИ (ПІДІТНУ́ТИ) розм.; ОБКАРНА́ТИ розм., ОБЧИКРИ́ЖИТИ розм., ОБКРА́ЯТИ розм., ОБКРОМСА́ТИ розм., ПІДЧИКРИ́ЖИТИ розм. (надто коротко). — Недок.: обрі́зувати (обріза́ти), підрі́зувати (підріза́ти), обтина́ти, втина́ти (утина́ти), підтина́ти, обчикри́жувати, обкра́ювати, підчикри́жувати. Фотографії висохли, Варвара обрізала їх і загорнула в свіжий номер фронтової газети (Л. Первомайський); На столі чадів каганчик, і Кирило Васильович ножицями підрізав ґнота (А. Хижняк); Хазяйновита, але скупа, вона втинала одежу, як тільки можна було обтяти (І. Нечуй-Левицький); Підтяти бороду; Відростив (Тиміш) вусики і обкарнав їх так, що вони ворушкою п'явочкою красуються під носом (Я. Гримайло); — Ми знайдемо! — він каже сам собі, — Рукава трохи обчикрижу Та й поможу журбі (Л. Глібов).